Дмитрівська батьківська поминальна субота є дуже давньою за своїм встановленням. В Україні період осінніх місяців супроводжувався поминанням померлих. Цей період складав кілька субот. Поминальні суботи тривали від свята Покрови Пресвятої Богородиці і аж до «пилипівки», початку Різдвяного посту.
Отже, українці здавна знали не тільки Дмитрівську поминальну суботу, але й Михайлівську, перед святом Собору Архистратига Божого Михаїла.
Цей осінній період поминальних субот називали “дідами” або “родинною суботою”. Українці збиралися усією родиною до церкви на парастас (панахиду), а вдома господиня готувала для усієї родини. Готувала ґаздиня якнайбільше страв, які полюбляли діди й прадіди.
Дмитрівська поминальна субота не має нічого спільного з Куликовською битвою 1380 р., ані жодного стосунку до видінь князя Дмитра Івановича про молитву за душі забитих воїнів. Й сама російська традиція до початку ХVІІ ст. не знала такого поминання, яке виникло значно пізніше.
У 2020 р. Священний Синод Православної Церкви України постановив визначити «підставами для Дмитрівської поминальної суботи — звершення поминання всіх від віку спочилих отців, братів і сестер наших у суботу напередодні дня пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського, згадування пам’яті всіх в Україні голодом заморених, вбитих під час Революції гідності та загиблих внаслідок агресії Російської Федерації на Сході України».
У Дмитрівську батьківську суботу є добрий звичай відвідувати могили спочилих родичів та звершувати над ними заупокійну молитву.
