Глава ІІ. Твердість каменю віри від Святого Письма
У Книзі Буття, глава 18. З’явився Господь Аврааму. Він звів очі свої і глянув. І ось, три мужі стоять навпроти нього. Побачивши, він побіг назустріч їм (…) і поклонився до землі (Бут. 18, 2). Ці три мужі були образом нашого триіпостасного Бога, за загальним розумінням і тлумаченням всіх святих Отців, і про це ж йдеться в подальшому у цій ж главі Святого Письма, а також на початку цієї глави, де написано: І явився йому Господь (Бут. 18 , 1).
Виходячи з цього, ЗАПИТУЮ: чи Боже Єство Само по Собі бачив Авраам або він бачив Бога в іншому образі? Не можете стверджувати перше, бо невидимого, незбагненного і невимовного Бога ніхто не бачив. Воістину він в іншому образі бачив триіпостасного Бога, тобто в образі трьох мужів. Якщо ж він цьому образу вклонився до землі, то хто нам заборонить поклонятися образу Христа Бога нашого та інших святих Божих?
ЗАПИТУЄТЕ: Чи дійсно пізнав Авраам в цьому образі трьох мужів триіпостасне Божество? Як же не пізнав, якщо бачив він трьох, а звертався до Одного: Владико! Якщо я знайшов благовоління перед очима Твоїми, не пройди мимо раба Твого (Бут. 18, 3). Не говорить: «Владики», але Владико, і не говорить: «Не пройдіть мимо», а не пройди мимо.
Згадаймо ж тут і стовп з хмари, про який так пишеться: Коли ж Мойсей входив у скинію, тоді спускався стовп хмарний і ставав біля входу в скинію; і вставав увесь народ, і поклонявся кожен біля входу в намет свій (Вих. 33, 9-10).
Якщо ж ці люди поклонялися Богу в стовпі хмарному, то що забороняє нам цьому ж Богу поклонятися в іконі; чи не явно образ Христа образує самого Христа, ніж хмара Бога?
Якщо ж скажеш, що Бог єством був у тій хмарі, то відповімо, що Бог своїм єством всюди є, Він всюдисущий і все наповняє, і Єство Боже неможливо зобразити. А що це так і є, ізраїльтяни вірили, інакше навіщо ж кланялися стовпу хмарному?
І яку відповідь почуємо від вас про хмарний стовп, таку і дамо вам про ікону Христа.
У Книзі Ісуса Навина, глава 5, з’явився Ангел Ісусу Навину, кажучи: Я вождь воїнства Господнього (Нав. 5, 14). Ісус же упав лицем своїм на землю, поклонившись йому. Звідси також можна бачити, що Ангельському невидимому єству віддається поклоніння в образі видимому.
Так само вчинив по відношенню до Ангела і Пророк Даниїл (Дан. 10).
КАЖИТЕ: І ми таким з’явленням поклонимося, якщо вони будуть, але ми не поклоняємося тому, що зроблено людськими руками.
ВІДПОВІДАЮ: Якщо ви поклоняєтеся таким явленням, слід поклонятися і зображеним явленням, так як поклоняючись явленням живим, ви поклоняєтесь не явленню як такому, а явленню, яке підносить до висот і відкриває приготоване майбутнє як теперішнє, оскільки дане видиме явлення розкриває невидиме. Так і ті, що поклоняються явленню, яке зображене за допомогою рук людських, поклоняються не самому зображенню як такому, але поклоняються зображенню, яке підносить до висот і відкриває приготоване майбутнє як теперішнє, оскільки цей видимий образ являє те, що є невидимим.
СТВЕРДЖЕННЯ. Візьмемо для наочного прикладу образ царя: один з них рукописний, а інший – живий посланець або намісник царя. В обох є цар образно і відносно. Якщо ж шанують посланця або намісника царя, то не заради нього самого, але заради царя, посланцем або намісником якого він є. Так і рукописний образ царя шанують не за те, що це рукописне мистецтво, але заради того, кого він зображає. Оскільки угодники Божі Авраам, Ісус Навин, Пророк Даниїл поклонялися Богу невидимому в образі видимому і Ангелам невидимим в образі видимому, то чому б і нам Христа, видимого за людським єством, не шанувати у видимому образі і не поклонятися Йому? Чому б не шанувати і образи друзів Божих, не як Бога, так не чиніть, але як образи Божих угодників та інше, про що говорить Псалмоспівець: А я високо шаную друзів Твоїх, Боже, утвердилося панування їх (Пс. 138, 17).
Пс.138:17 Мнѣ́ же зѣло́ че́стни бы́ша дру́зи твои́, Бо́же, зѣло́ утверди́шася влады́чествiя и́хъ:
Якщо ж відкриємо Святе Письмо Нового Завіту, то і там знайдемо підтвердження наших слів. В Апокаліпсисі в главі 5 написано наступне: І я поглянув, і ось, посеред престолу і чотирьох тварин і посеред старців стояв Агнець, ніби заколений, що мав сім рогів і сім очей, які є сім духів Божих, посланих на всю землю. І Він прийшов і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі. І коли Він узяв книгу, тоді чотири тварини і двадцять чотири старці упали перед Агнцем (Одкр. 5, 6-8). Хіба не бачимо у цих апокаліптичних словах поклоніння образу Христовому? Що є Агнець, який стоїть, ніби заколений, і якому вклоняються старці: чи це не образ Христа? Чуємо ще, що ці старці співають: Достойний Ти взяти книгу і зняти з неї печаті, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю відкупив нас (Об’явл. 5, 9). Оскільки цей Агнець був образом Христа, Якому поклонялися небожителі, то чи очевидно, що і ми, які народжені від землі, повинні поклонятися образові Христа.
Але повернемося знову до Старого Заповіту і споглянемо на пам’ятник, який поставив Яків і назвав його Домом Божим, і сказав: якщо (Господь) Бог буде зі мною (Бут. 28, 20), і молився там. Хіба не знав Яків, що Бог не в рукотворних храмах живе? Як же він пам’ятник, який сам і поставив, називає Домом Божим? Ще: хіба не знав Яків, що Бог всюдисущий і всемогутній? Навіщо ж він співвідносить буття Бога з певним місцем, кажучи, що Господь саме в цьому місці? Ще: хіба не знав Яків, що Богу можна молитися всюди? Навіщо він молиться на тому місці, де поставив пам’ятник, і називає його Домом Божим? Про те, що він молився в іншому місці, не написано. Воістину, знав Яків про все це і вірив благочестиво. Однак він називає пам’ятник Домом Божим і каже, що на цьому місці Бог, маючи на увазі не буквальне перебування Бога, але Його благодатну присутність. Тому що Бог є всюди по єству і всемогутності, але не скрізь по благодаті. Наприклад, душа хоч і одушевляє все тіло, але не все тіло бачить, не все тіло чує. Яків же говорив, що в цьому місці присутній Господь, маючи на увазі особливу благодатну турботу. Тому він і назвав цей камінь Домом Божим і молився біля нього Богу, як присутньому в Своєму Домі Своєю благодаттю. Пам’ятник же не означав Бога, але той хто молився дивився на цей пам’ятник, як на видиме знамення невидимої присутності Божої і як на Дім Божий: не просторового розташування Бога, але його благодатного відвідування. Раз Яків молився перед пам’ятником або пам’ятнику як дому Божому, то він і вклонявся йому.
В одному дусі з Яковом і Давид говорить: увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого (Пс. 5, 8). І ще: Почуй, Господи, голос моління мого, коли я молюся до Тебе, коли підношу руки мої до храму святого Твого (Пс. 27, 2)! Так і Церква наша Православна богомудрствує про святі ікони і такого богослів’я і нас, чад своїх, навчає.
Скажімо ще і про скинію, яку називають Святе Святих. Про неї згадує і святий Павло. Сама назва Святе Святих (Євр. 9, 3) ясно показує, як шанували Ізраїльтяни свою скинію, називаючи її таким найвитонченішим ім’ям. Даремне ж велике ім’я без шанування, марна святість без догоджання. Особливо якщо це Святість Святостей або Святе Святих. Подібно до того як сонце перевершує інші світила сяйвом, має тінь, яка слідує за ним, так і Святе Святих має славу і величання, які слідують за нею. Слухайте, що каже Святе Письмо: І пішов Мойсей і Аарон від народу до входу в скинію зібрання, і впали на лиця свої (Чис. 20, 6). Погляньте, яку шану виявляють скинії.
Скажемо ще й про ковчег Господній, який сам Бог прославив чудесами: висушив Йордан при перенесенні ковчега (Нав. 4), зруйнував стіни Єрихонські після обнесення навколо міста ковчега (Нав. 6), повалив ідола Дагона, біля якого був поставлений ковчег Господній (1Цар . 5).
Якщо ж цей ковчег Сам Бог прославив чудесами, наскільки більше вшановували його Ізраїльтяни? Зверніться до Святого Письма, і ви знайдете там те, про що я говорю.
ПЕРШЕ вшанування ковчега: коли все коліно Левитів було обране для служіння Господньому ковчегу, про що каже Писання так: У той час відокремив Господь коліно Левіїне, щоб носити ковчег завіту Господнього, стояти перед Господом, служити Йому (і молитися) і благословляти ім’ям Його ( Втор. 10, 8).
ДРУГЕ вшанування: коли Ісус Навин заборонив всьому народові ізраїльському наближатися до ковчегу. Чому заборонив? Заради святості і величі цього ковчега(Нав. 3).
ТРЕТЄ вшанування:коли священик Оза упав несопдівано мертвим через один лише негідний дотик до Господнього ковчегу (2Цар. 6). Що ж буде тим, хто відкидає святі ікони?
ЧЕТВЕРТЕ вшанування: коли Господь покарав азотян за нешанування ковчегу (1Цар. 5). Яка ж буде мука вам, іконоборці?
П’ЯТЕ вшанування: коли Господь вбив жителів Вефсамиса за те, що нешанобливо заглядали у ковчег (1Цар. 6). Що ж буде тим, хто зневажає святі ікони?
ШОСТЕ вшанування: коли благословив Господь весь дім Аведдара за те, що він достойно прийняв до себе ковчег Господній (2Цар. 6). Ми також сподіваємося на благословення через вшанування святих ікон.
СЬОМЕ вшанування: коли преславний цар Давид танцював перед Господнім ковчегом в ознаменування слави Господньої і духовного піднесення. Коли ж дружина його Мелхола докоряла йому за те, що він танцював, він відповів: «Я граю і танцюю перед Господом». За докір такий Мелхола була неплідна до самої своєї смерті (2Цар. 6). І ви страждаєте духовною безплідністю за те, що докоряєте нам.
Інші ж приклади вшанування ковчегу дивіться у Першій Книзі Паралипоменон, глави 13, 15, 16.
Однак не тільки Господньому ковчегу, але й іншим неживим предметам, згідно Святого Письма, віддавалися честь, поклоніння і вшанування та підкреслювалася їх святість, яка є початком і коренем поклоніння. Тому Псалмопівець каже: Возносьте Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг Його, бо воно святе (Пс. 98, 5). І ще: поклонімося підніжжю ніг Його (Пс. 131, 7). І ще: увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого зі страхом перед Тобою (Пс. 5, 8). Ще чуємо, що і сам Бог до Мойсея звертається: не підходь сюди; зніми взуття твоє з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш, є земля свята (Вих. 3, 5).
Що має гора Синай, якщо розглянути по суті, більшого за інші гори? Та нічого. Однак через те, що на ній явлена особливша присутність Божа, вона набула такої святості і набула такої переваги, що до неї було заборонено торкатися. Навіть було наказано й звірів або худобу, які доторкнуться до гори, вразити стрілою. Дивіться про це у книзі Вихід, глава 19, а також Послання до Євреїв, глава 12. Якщо ж гора такою величчю була вшанована через Божу на ній присутність, то чи не така ж, навіть більше – чи не краща честь належить іконі Христовій, яка являє собою Самого Христа і підносить до Першообразу помисел? Отже, якщо навіть звірів і безмовну худобу вбивали за дотик до цієї гори, подумайте, яких страждань ви гідні, коли, будучи розумними істотами, так безчесно зневажаєте святі ікони. Адже якби ви зневажили образ царя, то чи не отримали б за таку зухвалість відповідне покарання?
Докоряєте нам, що ми молимося, звертаючись до святих ікон. Хіба ви не пам’ятаєте, що зробив Соломон? Він не тільки сам старанно і довго молився перед вівтарем Господнім, але й за інших, хто так буде молитися, просив, щоб були помилувані всі. Навіть тих просив почути й помилувати, хто буде молитися на віддалі до Храму, який він збудував; і не тільки до Храму, але зверненим до Міста, яке обрав Господь (тобто до Єрусалиму). Дивіться 3 книгу Царств, главу 8. І недаремно молився Соломон, тому що сказав йому Господь: Я почув молитву твою, (…) (зробив усе за молитвою твоєю) (3Цар. 9, 3).
Тому і пророк Даниїл, перебуваючи у Вавилонському полоні і маючи в своїй світлиці вікона, відкриті навпроти Єрусалиму, тричі в день ставав на коліна і молився до міста Єрусалима (Дан. 6, 10). Якщо ж угодники Божі до храму Божого і, більш того, до міста Божого моляться, що забороняє нам молитися до ікони Христової?
Яків, помираючи, поклонився на верх жезла Йосифа (Бут. 47, 31). Про це говорить і Апостол Павло: Вірою Яків, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового, і поклонився на верх жезла свого (Євр. 11, 21).
КАЖИТЕ: Яків поклонився самому Йосифу, а не жезлу.
ВІДПОВІДАЮ: Це і дивно, що Яків, кланяючись Йосифу, торкається жезла: хіба не можна поклонитися, не торкаючись жезла? Звичайно можна. Однак він чомусь кланяється Йосифу, торкаючись верх жезла. Тут немає іншої причини, крім тієї, що жезл є символом влади, даної від Бога. Тому Яків, шануючи владу, дану Йосифу від Бога, а також передбачивши найвищу царську владу, яка народиться від Йосифового коліна, обом віддає честь – і символу, і тому, що символізується. Це ж робимо і ми, коли символу, тобто іконі, і тому, що символізується, тобто першообразу поклоняємося. А сам символ не заради символу як такого вшановуємо, але відносно, тобто заради того, що символізується.
КАЖИТЕ: Коли поклоняємося Богу і торкаємося чолом до землі, в цей момент вклоняємося не землі, але одному тільки Богу. Так само було в момент поклону Якова, коли він вклонився на кінець жезла Йосифового. Він вклонявся не жезлу, а одному тільки Йосифу.
ВІДПОВІДАЮ: Це зовсім різні речі. Земля не є образом і символом будь-якої речі, гідної поклоніння. А от жезл є образ і символ влади, яка дарована Богом. Тому коли ми вклоняємося Богу, торкаючись чолом землі, то ми не землі вклоняємося, але одному тільки Богу. Інакше ж міркуй про жезл, який є образом і символом влади, що дарується Богом.
До цього можна додати наступне. Земля також може бути образом і символом певної Святині. Наприклад, гора Елеонська, дві Стопи Христові, що відбилися на камені. Гріб Христовий, Гора Фаворська та інші місця, освячені Стопами Христовими. Поклоняємося і землі, але не заради землі, але заради Христа, який освятив землю дотиком Пречистої Плоті Своєї, і в символі видимому невидиме вшановуємо (про це буде сказано в другій частині).
Але ви, окаянні, порожнім розумуванням своїм спотворюєте Святе Письмо і шукаєте, не підкоряючись правильності тлумачення святих Отців і не зв’язуючи розум послухом вірі, всюди в Письмі викрути. Таким чином ви впадаєте своєю згубною непокірною мудрістю або, точніше, своїм божевіллям, у глибоку прірву незліченних єресей та ще й інших недосвідчених уловлюєте цими ж диявольськими хитросплетеними сітями.
Перший висновок
У Святому Письмі віддається честь і поклоніння неживим предметам, оскільки вони мають відношення до Самого Бога. Не матерії скинії, не деревині, з якої зроблений ковчег, не металу золоту, в який був одягнутий ковчег, не матерії жезла Аарона, манни і скрижалям Мойсея, що зберігалися в ковчезі, поклонялися Ізраїльтяни. Всі ці предмети не гідні поклонінню і вшановування за своїм матеріальним складом. Але цим предметам поклоняються і шанують їх за їхнє таємниче сходження і відношення (як сказано було) до Самого Бога та через Божественні Тайни, які вони собою маніфестують.
Так, наприклад, царського посланця, навіть якщо він і простолюдин, убогий і невіглас, тим не менш, поважають не через нього самого, а тому що він, як царський посланець, має стосунок до самого царя. Тому ми вклоняємося йому не за його особу, істоту і сутність, але зважаючи на царя, посланцем котрого він є.
Так само слід розуміти і богомудрствувати про святі ікони, відповідно до одностайної думки святих Отців і рішень Вселенських Соборів, а також вчення всієї Православної Церкви. Якщо не були ідолопоклонниками Ізраїльтяни, поклоняючись скинії, ковчегу і херувимам, які покривали ковчег; якщо не був ідолопоклонником Авраам, коли вклонився Пресвятій Тройці в образі трьох мужів; якщо не були ідолопоклонниками старці з Апокаліпсису, які вклонилися Агнцю, що мав сім очей і сім рогів (Одкр. 5); якщо не були ідолопоклонниками ті, хто поклонявся Богові, Який явив Себе в стовпі хмарному (Вих. 33); якщо не були ідолопоклонниками Ісус Навин і пророк Даниїл, які кланялися невидимим ангелам у видимому образі; якщо не був ідолопоклонником Яків, що поклонявся Богові, Який дав в образі жезла Йосифового царську владу Йосифу і його племені, що походить від Манасії, то ніхто і нас не може назвати ідолопоклонниками, через те що кланяємося Богові і святим Його в їхніх зображеннях, хіба тільки хто божевільний і біснується від ненависті.
Другий висновок
Давид, який танцював перед Господнім ковчегом, казав, що він скаче перед Самим Господом (2Цар. 6). Що це означає: хіба не знав Давид, що ковчег Господній це не Господь? Знав, і дуже добре, але радість і торжество, яке присвячувалося Господньому ковчегу, він приносить Самому Господу, бо достоїнство Ковчега підноситься самому Господу. І Давид, коли скакав перед ковчегом, скакав, як він сам сказав, перед Самим Богом.
Подібним же чином ми ставимося і до святих ікон. В них достоїнство образу возноситься першообразу. І той, хто шанує образ, шанує того, кого цей образ маніфестує. Тому Мелхола, яка докоряла Давидові, була покарана Господом безпліддям. Так і ви, противники, що докоряєте нам, не маєте душеспасенних плодів, але подібні до смоковниці, що висохла.
Третій висновок
Чому скинія називалася Святе Святих? Яку святість вона в собі мала? Скинія сама по собі не була святою, як і не були святими матеріали для ковчега, золото, що прикрашало ковчег, матеріал ковчеза. Чому ж така назва? Немає іншої причини, як та, що Старозавітна скинія була образом істинної Скинії, яку створив Бог, а не людина. Про це сказав Апостол Павло в Посланні до Євреїв у главі 8, коли говорив про старозавітних священників, які служать скинії. Вони, як каже Апостол Павло, служать образу та тіні небесного (Євр. 8. 5).
Але і щодо самого Святого Письма постає таке ж питання. Чому Апостол Павло говорить саме так? Він звертається до свого учня Тимофія: ти (…) знаєш Святе Письмо (2 Тим. 3, 15). Та й ви самі, хоч і противитесь, але називаєте Біблію Святим Письмом. Скажіть мені, чому ви це робите: заради листків, які складають цю книгу, чи заради букв і слів, що утворюють фразеологію Святого Письма? Знаю, що ви відповісте: причина не в цьому, а в тому, що тексти Письма розкривають і описують святі речі та уособлюють Божі Таїни.
Те ж саме ми говоримо про святі ікони і з цієї ж причини називаємо ікони святими. Точнісінько так само, як ви шануєте Божественне Письмо не заради листків, не заради абетки, не з іншої якої причини, а тільки тому, що вони є знаменням Божих Таїн і сповіщенням про святі невидимі речі.
Також і ми шануємо святі ікони не заради їх матеріалу, не заради витонченого мистецтва чи з якої іншої причини, але тому що вони є ознакою пам’яті про священні предмети. Хоча в першу чергу тому, що для простих людей, які не читають книг, є вельми корисно дивитися на зображення, наприклад, страждання Христа. Як вчені стають мудрими від читання, так неписьменні від споглядання зображення. Ще й тому, що побачене є переконливішим за почуте. Людина іноді може отримати набагато більшу користь, коли дивитиметься з розчуленням на ікону розп’ятого Ісуса, ніж якщо слухатиме про нього від невмілого проповідника.
Яскравий приклад вищесказаного ми маємо у прийнятті Православної віри святим рівноапостольним князем Володимиром, який, побачивши на золототканній завісі, майстерним шиттям зображений страшний суд і праведників. На зображенні праведники ведені були в життя вічне, а грішники у вогонь незгасаючий. Отримавши тлумачення від філософа Кирила, князь Володимир настільки зворушився від цього іконописного споглядання, що після цього схилився до Православної віри, яку і прийняв, дивись в Мінеї за 15 липня.
Бачите, противники, яку велич і силу мають ікони? Бачите, звідки святі ікони беруть початок – від Самого Бога, Який Мойсеєві повелів створити вишитих і виліплених херувимів та інші образи, тобто, скинію, ковчег, трапезу й інше. Бачите, хто був першим вшанувальником святих ікон, – Мойсей та Аарон. Так, саме ці святі мужі і істинні раби Бога Живого, і всі Ізраїльтяни, яких названо людьми Божими. Вони входили в храм свідчення і оточували його, поклонялися Небесному Богові перед ковчегом Завіту і перед херувимами, які розпростерли крила свої над ковчегом і на завісах зображеними були. Вони вшановували їх, як ми вшановуємо святі ікони, про що згадує і святий Апостол Павло, кажучи: служать образу та тіні небесного (тобто зображенню херувимів), як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скинії: «Гляди, сказано (Богом), зроби все за зразком, показаним тобі на горі» (Євр. 8, 5). Їхнє служіння і поклоніння Господу Богу перед ковчегом завіту і херувимськими зображеннями не тільки не вважалося гріхом, вшануванням справи рук людських, але й вважалося великим благочестям, і слава Божа осявала їх сяйвом, і Бог через Ангелів своїх відповідав їм зі скинії, яка названа Святе Святих, що була за другою завісою (Євр. 9, 3). Вшанонував ці ікони і херувимські зображення також і святий Давид, кажучи: увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого (Пс. 5, 8).
Таки чином, кожен приходить до правильного висновку: чи не іконам, на яких зображено херувимів, поклонявся Давид, входячи в храм Господній поклонитися Богу?
Та чи не перед херувимськими зображеннями молився Соломон, який побудував храм Богу і прикрасив його херувимами із золота, коли став перед лицем вівтаря Господнього і підніс свої руки до Неба (3Цар. 8)? Але і Пречиста Діва Богородиця, яка по суті виховувалася, перебуваючи в Святому Святих, яка вдень і вночі молилася перед другою завісою, чи не вшановувала Вона зображення херувимів? Воістину, Вона не зневажала їх, але вшановувала, як образи святих Божих, які бачать лице Боже і стоять перед Ним, молячись за нас. Коли Вона молилася Богу перед вівтарем, кланяючись до землі, перед Її обличчям був ковчег Завіту і херувими слави, що покривали крилами вівтар. Вона вклонялася не матеріалу, з якого зроблено вівтар чи ковчег і херувимів, але, возносячи Свій розум від видимих предметів до невидимого Бога, вона вшановувала їх, як Божу Святиню. Так нині і ми, молячись перед святими іконами, поклоняємося не іконі, як видимій субстанції, а споглядаємо розумом невидиме нематеріальне, шануючи святі ікони, як зображення святих.
Переклад з книги Яворського: Марина Унгурян
