В Святому Письмі подається, що на основі жадібності єдиний народ розділився. Юдейське царство залишилося вірним Давидові і Богу. А царство Ізраїльське виступило проти податків на царя і армію (1 Цар. 8:4). Господь через пророка Самуїла застерігає народ від обрання царя, але народ всупереч Божій волі вимагає царя. Ваші сини і дочки будуть слугами цареві і від худоби десяту частину будете давати. Стогнатимете від царя вашого (1 Цар. 8 гл.). Господь перестане відповідати вам на ваші запити. Але народ вперто захотів. Ми будемо як інші народи. Цар буде судити нас, буде вести наші війни. Господь сказав до Самуїла: не тебе, а Мене вони відкинули. Постав їм царя.
Прадіди всупереч волі Божій вимагали царя, знаючи, що доведеться за все платити з власних робочих рук. Якщо батьки так бажали, добилися, то онуки і правнуки повинні цінувати благі наміри батьків. Цього не сталося. Прадідне Боже зруйнували, а свого в Бога жертовністю не виблагали.
Царство розділилося. В царстві Ізраїльському не виявилося релігійного центру, джерела духовності. Цар Єровоам в царстві Ізраїльському зробив два релігійні центри: у Вефілі і в Дані, за зразком єгипетського, бог в подобі вола (3 Цар. 12:29). З царства Ізраїльського стали втікати ті, що вірили в Істинного Бога, щиро віруючі люди, левити і священники. Ізраїльський цар Вааса, щоб зупинити втечу громадян у царство юдейське в Рамі прийнявся будувати стіну, огорожу (3 Цар. 15:17). Господь до нас каже, що Він завжди все бачить, щоб підтримати всіх, хто всім серцем відданий Йому. А в тих, що нерозсудно поступають, будуть війни (2 Хрон. 16:9).
Святе Письмо подає нам нове застереження. Авесалом, син Давида, виступив проти свого батька, царя Давида, війною. Давид утікає з царського двору. Його зневажають вороги його. Вірні Давидові воїни просять у царя Давида дозволу умертвити хулителя, який проклинає царя Давида, але цар не дозволив мстити тим, які проклинали його — може Бог зглянеться і помилує його, царя Давида. Такою великодушною терпеливістю Давид повертає собі царство. Авесалом гине. На його труп накидали велику купу каміння (2 Цар. 16:10-13). Семей, який злословив царя Давида, теж гине ганебною смертю. Він зневажав царя Давида незаслужено. Він з-за царя Соломона порушив клятву, дану перед Господом Богом цареві Соломонові, і ганебно гине.
Правда Божа завжди перемагає. В 18 ст. Польща захопила правобережну частину України. Прийнялася українця перевернути на поляка, як це деякі українці так робили, і видала проект на знищення України. В програму поклала дії. Не допускати українців до становищ, до школи; непорядних людей поставляти на священиків і єпископів, перевести православних на католицький календар і багато іншого, дванадцять дій. Православні мучилися і терпіли, а жадібні і ласолюби продавалися і створили на свою голову, і голову своїх правнуків нову релігійну конфесію, що зараз ні до одних ні до других. І як попередньо було сказано, основана конфесія на принципі гніву, прагненні влади, стільця у сеймі, з жадібності, як ізраїльтяни, які не хотіли платити податки. А коли конфесія набула якісь права, то не повернула до прадідного коріння, до витоків нації і релігії, а просто стала повелителькою. Стала захищати чужої держави права, мову, школи, звільняти з посади вчителя тих, які люблять свій народ, рідну мову, мову батьків, дідів. Словом, ні до ваших ні до наших. За патріотичну свідомість віддали в заборону народного, геніального діяча, письменника. Він помер без Святого Причастя. Вони були б його обслужили бо чекали, що він перед ними стане на коліна. Та так не сталося. Він помер. Їхня перемога увінчалася. Але в Небі є Предвічна Правда. Багато видатних йдуть у забуття, зникає пам’ять про них. Та тут не так. Їхні генії великими зусиллями нащадків ледве здобувають вулицю для збереження пам’яті про себе, а зганьблений, переможений, проклятий приймає вінець перемоги. Його іменем вінчають місто обласного достоїнства. Зараз преємники тих, які проклинали генія, мусять величати себе іменем проклятого. Єпископ Івано-Франківський, я греко-католик Івано-Франківський… чи це не образ пекла?
Царство Ізраїльське мудрувало тай зникло без пам’яті про себе, а царство Юдейське було в три, може й чотири рази менше. Воно терпінням, покорою волі Божій народило Месію, Спасителя світу. Вони розіп’яли Месію і за те покарані, розсіяні по всій планеті, але про них пам’ять збережена, їхні нащадки є. Господь Бог їх терпить.
Чи новоутворена конфесія найде у Бога ласки повернутися до прадідних коренів? Дуже сумнівно, бо вона після Сталіна ожила і з духом обманутих прадідів б’ється з конфесією з якої виродилася. Обманює всіх кого зустріне. Вдає з себе праведну страждальницю. Господи опам’ятай нас.
P.S.: Вселенський патріарх є тільки голова Церкви, який слідкує за канонами і спілкується з головами інших Православних Церков, турбується про чистоту віри, скликає собори, приймає постанови щодо нині насущних справах Церкви. Він не вилазить на стілець сидіти поруч з Богом, не називає себе вікарієм Ісуса Христа, нікому не доводить, що він непогрішимий, бо в іншому випадку Вселенський патріарх виявив би себе в ролях божищ-волів, яких в ізраїльському царстві насадив Єровоам в Вефилі і в Дані.
