Духівник або духовний отець є лікарем, який дбає про наше внутрішнє здоров’я, і береже його. Робить він це не тільки порадами, але віддає цьому все своє життя; не тільки встановленням правил або накладенням покути. Він формує особистісні відносини, які вчать нас вступати у такі ж особистісні відносини з Богом Небесним. Завдяки цим відносинам з духівником учень може зростати духовно. Ці відносини встановлюються, насамперед, через молитву. Духовний отець допомагає своїм дітям, заступаючись за них. Це добре видно з Висловів Отців-Пустельників: “Коли відвідуєш свого духовного отця, скажи: “Молися за мене”.
Але духовний батько є більше ніж заступник. За словами прп. Іоана Ліствичника, він також є “примиритель” між нами і Богом, “посередник”, який примирює нас з Ним. Духівник є другом Великого Царя, який може представляти наші інтереси з відвагою в царській присутності. Це означає, за словами прп. Іоана Ліствичника, що згрішити проти нашого духовного батька є в певному сенсі гірше, ніж згрішити проти Бога: “Те, що я збираюся сказати вам зараз, не повинно шокувати вас. Краще згрішити проти Бога, ніж проти нашого отця. Якщо ми розсердимо Бога, наш наставник може примирити його з нами. Але якщо розсерджений він, тоді немає нікого, хто б заступився за нас перед Богом”.
Це парадокс, але думка зрозуміла. Крім того, це посередництво працює в обох напрямках. Не лише духовний батько представляє нас Богові, але він також представляє Бога нам. Його слова мають таку ж вагу, як слова Божі.
Лікар, заступник, посередник – це все є духовний батько. Але прп. Іоан Ліствинчик йде ще далі. Він також описує духовного батька як “ανάδοχος”, термін, використовуваний для поручителя або хресного батька при хрещенні, і означає того, хто бере на себе відповідальність за іншого. На думку прп. Іоана, духовний батько робить не менше, як бере на себе відповідальність за гріхи свого учня, за які він буде відповідати перед Богом на Страшному Суді.
Саме тому апостол Павло настановляє нас: Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, – бо це для вас некорисно Євр. 13,17.
Отже, Господь впорядкував для нашого кращого спасіння інститут духівника-отця. В той же час, коли ми шануємо і слухаємося свого духовного отця, ми полегшуємо йому тягар духовної опіки про нас. Духівник, бачачи нашу покору, радіє духом і з цим блаженним почуттям предстоїть дерзновенно за нас перед Господом Богом.
Проте, одна справа, коли ми немічні і боремося недолуго з гріхом, але зовсім інша, коли наші непокора й зневага засмучують нашого “ανάδοχος”, т.б. поручителя. Він, звісно, продовжує піклуватися про нашу душу, але зітхаючи перед Богом. Тому належить нам клопотати, щоб залагодити перед духівником свою непокору, бо нам це не корисно.
Щодо покарання, то Христос не дозволяє Лк 9,54-55 духовному отцю захищатися інакше як зітханнями. І хоч це непомітно сповнює наставника духом смирення, однак невиправна душа, яку духівник із зітханням у смутку віддає Богу на суд, викликає на себе гнів Божий. Духівник тут в своєму смиренному безсиллі передає його Богу, але непокірному слід не зневажати свого отця за те, що він у безсиллі зітхає, а скоріше боятися того, що наставник віддав його.
Людина, яка важиться зневажати тих, хто працює і змагається силою Іісуса Христа, “наставляючи всяку людину та навчаючи всякої премудрости, щоб показати кожну людину довершеною в Христi Iісусi” Кол. 1,28, нехай чекає справедливого гніву Божого Рим 12,19, Який “відділяє овець від козлів” Мт. 25,32.
прот. Микола Йоник
