«Блаженні гнані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мф. 5:10)
Поступово ми підійшли до слів, що завершують Заповіді блаженства, з якими Господь Ісус Христос звертається до всіх нас через Євангеліє. Дві останні заповіді логічно доповнюють одна одну: “Блаженні гнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли ганьбити та гнати вас будуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи Мене ради. Радійте та веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були перед вами” (Мф. 5:10-12).
Можна побачити, що дев’ять блаженств окреслюють нам певний напрям руху: Христос обіцяє Царство Небесне убогим духом у першій заповіді блаженства, і те ж саме обіцяння дається гнаним за правду у восьмій та дев’ятій заповідях. Шлях життя згідно блаженств є постійним рухом людини в духовному плані навколо центру, яким є Христос.
Господь каже: «Блаженні гнані» Мене ради, «бо їхнє Царство Небесне». Ось кінець подвигів у Бозі, нагорода трудів, відплата за пролитий піт – сподобитися Царства на Небесах! – підкреслює святитель Григорій Ниський. «Блаженні гнані ради правди». Звідки і ким «гнані»? Найближче поняття слова вказує на мучеників, дає розуміти рух віри, тобто живе засвідчення віри. В запропонованому упованні блаженства, які є сказаними в кінцевих словах, Господь вказує на вінець тим, котрі звершують шлях мучеництва та є гнаними в подвигах благочестя. Дійсно, блаженно бути гнаним ради Христа. Чому? Гоніння, яке піднімають вбивці й гонителі на мучеників, як воно уявляється з першого погляду, є болісним для відчуття, але кінцем страждань, які терплять мученики, перевищує всяке блаженство. Бо гоніння зла стає для них причиною перебування в добрі. Відчуження від лукавого стає приводом для утвердження в добрі і єдності з ним. Найвищим благом є Господь, до Якого поспішає гнаний. Тому істинно блаженний, хто на добро собі користується переслідуванням ворога.
Зрештою зміст цього слова краще можна побачити з прикладів. Старозавітнє Писання показує нам Йосифа, на якого задумали зло брати і який, будучи віддалений від співперебування з ними через продаж у рабство, став царем над тими, хто задумав зло. Однак, можливо, він не досяг би такого високого чину, якби заздрість цим злочином (зрада братів і продаж у рабство) не проклала йому шляху до царства. Так і тут, гоніння, яке піднімається мучителями на вірних, маючи в собі багато болючого для відчуття, подає їм надію на отримання царства через страждання. Але Господь, бачачи тлінність природи, більш немічним наперед сповіщає, яким буде кінець подвигу, щоб надією на царство вони без важкості перебороли тимчасове відчуття страждань. Тому і першомученик Стефан, терплячи побиття камінням, радіє, ніби приймає якусь приємну росу, а не хмари каміння, які летять один за одним, і благословенням нагороджує вбивць, молячись, щоб не був їм згаданий цей гріх. Тому, будучи гнаним ради Господа, побачив очікуване Царство Небесне.
Оскільки душа через тілесні відчуття стає прив’язаною до житейських приємностей і за допомогою очей насолоджується добрим виглядом земних речей, за допомогою слуху отримує прихильність до того, що приємно діє на слух, а за допомогою нюху, смаку і дотику набувається прихильність до того, що, зазвичай, має приємність для кожного з цих відчуттів, то, ніби якимось цвяхом до життєвих насолод прибита душа стає нерозривно прив’язаною до того, до чого приліпилася, і тягнучи на собі весь тягар життя, подібно до черепах і равликів, буває неповороткою для таких рухів. Тому в такому стані вона зручно уловлюється гонителями душ, без опору віддаючись у владу і стаючи рабою тому, хто переслідує. Але коли «живе слово», як каже апостол, і «дієве, і найгостріше від усякого меча двосічного» (Євр. 4: 12) проникає в того, хто істинно прийняв віру, і розсікає те, що зрослося на шкоду, та розриває зв’язок звички; тоді віруючий, наче певний тягар, прив’язаний до душі, скинувши з плечей мирські задоволення, легко і швидко проходить шлях боротьби. У своєму подвижництві віруючий користується керівництвом Христа. Бо дивиться не на те, що залишив, але на те, до чого прагне, не на задоволення, які позаду, на які звертає око, але бажає блага, яке йому належить, не сумує від втрати земного, але захоплюється придбанням Небесного, а тому з готовністю приймає всяку муку, як привід до невимовної майбутньої радості, з готовністю приймає вогонь як очищення від речовини, меч як розірвання зв’язків розуму з матеріальним і плотським. Тому ті, які гонять за сповідання Господа і придумують нестерпні муки, їхньою важкістю надають душам деяке зцілення, нападами скорбот лікуючи від хвороби пожадання. Так приймає Павло – хрест, Яків – меч, Стефан – каміння, блаженний Петро – пробиття списом голови і всі подвижники віри, які були після – різноманітні види мук, звірів, прірви, багаття, заціпеніння від холоду, пробиття голови цвяхами, виколення очей, відсікання пальців, виривання з обох сторін тіла по частинах, заморення голодом – все це і подібне до цього як очищення від гріха з радістю терпіли святі, щоб і сліду, який вироблений жаданням гріховним, не залишалося в серці після того, як це хворобливе і болісне відчуття згладить в душі всі відбитки пристрасті. Тому «блаженні гнані за правду». А це передусім ті, чиє праведне життя стало викриттям неправди цього світу. Праведність – це життя перед Богом, відкритість Богові, вірність Божественному слову. Життя праведника має бути свідоцтвом Божественної істини для інших людей. Але чому Господь каже про те, що праведники будуть гнані за свою праведність? Відповідь на це питання Сам Господь дає в Євангелії від Йоана: “Люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі” (Ін. 3:19). Праведне життя стає викриттям життя гріховного, життя в злі. Христос приходить, щоб призвати грішників до покаяння, щоб явити всім праведність Божу.
Чи всі почули Його заклик і послідували за Ним? Сучасний світ не погрожує смертю і розправою тим, хто прагне жити за правдою Христовою, але загроза в іншому. Сучасний світ намагається піднести християнську праведність як щось непотрібне, застаріле, що позбавляє людину свободи. Навіщо тобі все це, застарілі норми і правила? Насолоджуйся життям вповні! Чи готові ми зараз дати відповідь на виклики сучасного світу? Це питання кожен християнин може звернути до самого себе. А виклик цей був і буде завжди, доки світ існує. Тому, віруючі в Христа мають бути готові до терпіння скорбот від цього світу. Адже невипадково Господь сказав: “У світі зазнаєте скорботи” (Ін. 16:33). Але скорбота не буде безнадійною, бо Господь продовжує: “Будьте мужніми: Я переміг світ” (16:33). Обіцянка Царства Божого гнаним і зганьбленим, а фактично всім, хто зберіг вірність Богові – це обіцянка перемоги над світом, який лежить у злі. Бог перемагає світ Хрестом, а віруючі в Нього – праведністю, яку Бог дарував нам через Хрест і Воскресіння.
Апостол Павло у посланні до євреїв каже: «Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навчений через неї дає мирний плід праведності» (Євр. 12:11). Тому скорбота є цвітом очікуваних плодів. Заради плодів приймаймо і цвіт. Що ж досягається? Яка честь? Який вінець? Все це, на думку Григорія Ниського, є не що інше, як Сам Господь. Бо Він Сам і подвизається за подвиників і укріплює їх, і є Вінцем тих, що перемагають. Він розділяє жереб і Він Сам є жереб благий. Він – блага частина, Він же і дарує благу частину. Він збагачує; Він водночас є багатством. Він вказує тобі скарб, але Він і стає для тебе скарбом. Тому, щоб отримати це, відмовимося від того, чим володіємо у цьому світі тлінному і грішному, і якщо ми гнані, то не будемо сумувати, краще радіймо, що вигнанням від того, що є дорогим на землі, стаємо гнаними до Небесного блага, за обітницею Господа, що блаженні гнані Його ради, бо таких є Царство Небесне, через благодать Господа нашого Ісуса Христа. Йому слава і держава на віки віків! Амінь.
автор: Василина. Переказ слова святителя Григорія Ніського
