Господь не опустить, щоб тому, хто заслужив, не було винагороджено. В часи російських совєтів російські атеїсти воювали проти Бога і проти Його Церкви. Ходили закривали храми, віруючих переслідували, потім, здається, збожеволіли, бо при здоровому глузді люди таке не будуть робити: храми ламали, руйнували. Духовенство і єпископів поставляти не дозволяли, а тих, що керували Церквою, навпаки ув’язнювали. Апостол Юда каже, що так роблять люди двічі померлі, якими зло крутить, як вітер осінній оголеними безплідними деревами (Юд. гл.1).
В Україні росіяни дозволили мати лиш тринадцять чи шістнадцять архієреїв на всю Українську Церкву. А зараз лиш у московській псевдоукраїнській Церкві в межах сто архієреїв, в ПЦУ в межах п’ятдесят п’ять і ще достатнє число бродячих єпископів в Україні. Бо якщо б ми були люди мудрі, то ми поставляли б єпископів відносно потреби завжди, весь час. Але в час російського атеїзму відносно потреби було дуже мало, а так як сьогодні є, то надто багато архієреїв. Пародія історії. Тоді було замало, а сьогодні забагато, а коли ми будемо мудрі?
Так Україну Росія, як імперія, ніколи не мала за народ. Українці хліб виростити вміли, а розпорядитися своїм хлібом «не вміли», тільки Росія вміла готовим українським хлібом створювати собі лице мудрої імперії і шукати собі підтримки і приятелів дарами з України. Так Україна для Росії не була ні державою, ні нацією, ні народом, а якимось пустим, безталанним, безликим придатком, лакеєм «премудрої імперії». Російські шовіністи псевдоукраїнців навчили, що українці, малороси — не народ, не варті мати державу, українці самі загинуть, тому ними треба керувати.
Псевдоукраїнці повірили і продалися в рабство російським терористам. Псевдоукраїнці український хліб їли, а Москву хвалили. Та зараз Господь поклав усе на своє місце. Навіть європейці зрозуміли, що їдять хліб український і з приємністю чи вимушено, але скажуть, бодай повторять за українцями, Слава Україні і Героям слава. Та найбільше цікаво наступне: ті, що вчора, обмануті, віддано служили Москві і Україну свідомо принижували, сьогодні безнастанно в попад чи не в попад, але кричать Слава Україні і Героям слава. Наздоганяють втрачене…
Московсько-українські батюшки, мабуть, бояться втратити титул «батюшки», тому так віддано держуться «матері церкви», ссуть мертві груди псевдоматері москви. Дорогі отці, нам з Вами буде соромно перед Богом, коли Ваші онуки і правнуки будуть змушені піднесено заявляти Слава Україні і Героям слава, якщо Господь захоче Вашу псевдо-церкву помилувати. Не готуйте сором Вашим онукам і правнукам, а найтяжче самим собі адську ганьбу перед Богом, бо вже ясно, що діло України і Української Церкви — це воля Божа.
Дорогі отці, Ісус Христос ні з-між книжників, ні з Старозавітних священників нікого не запросив до апостольського служіння. Ісус Христос не за приятельства обирає апостолів, а представив з кожного покоління Старозавітних патріархів до служіння апостольського в Новозавітній Церкві. Це предвічні Божі бачення. Старозавітні священики були тільки з покоління Левія, а Левій не мав наділу між дванадцятьма поколіннями синів ізраїлевих. Його наділом був Сам Господь Бог. Якщо захоче Господь бути наділом Новозавітних священиків, то думаймо, що робимо. Там обманщикам місця не буде.
Юда обманював і з гри випав. Та книжники були з різних поколінь. Але чому з-між них не обрав Господь нікого до служіння апостольського? Свідомі Українці до Московської Церкви не пішли, бо Христос сказав, що не пришивають з нового латки до старого. Воно одне з одним не погодиться. Московські не приходять до ПЦУ, бо нове вино вливають в нові міхи. Священники Старозавітної Церкви були б перевернули мораль євангельську і зробили б з словом Христовим те, що зробили з об’явленим через пророків Святим Духом словом; перевернули слово моралі в передання старців. Такі зневажили б заповідь Божу; а апостолів зробили б сином геєни гіршим за себе.
Але, дорогі отці, Господь ще не поклав крапки; приходьте, у Бога достойних місць багато. Йосиф з Ариматеї, фарисей Никодим, вчитель Гамаліїл і син його Авіва випередили апостолів і увінчалися вінцем мучеників. Господь всім місця уділив. А апостол Павло мав честь визнати, що я найменший з апостолів і недостойний називатися апостолом, бо гонив Церкву Христову. Який прекрасний приклад для вирішення нашої проблеми. Але апостол мав честь хвалитися, я більше за всіх апостолів потрудився; і Господь найменшому з апостолів, гонителеві Церкви Божої приготував вінець. Ще не пізно здобути вінець. Отці, жниво велике, а женців мало. ПЦУ молить Бога і благає Вас; не втратьте своєї нагороди. Мирімося з противником поки ми ще в дорозі, щоб противник не віддав нас судді, бо не вийдемо поки не віддамо останнього кодранта.
Зробімо таку приємність Богу, щоб ми могли разом священники Української помісної Церкви сказати: слава Господу за все на віки, а Господь промовив би: прийдіть благословенні Отця вашого і унаслідуйте приготоване вам царство.
