Отець Микола, оскільки ми є Церквою, то основуємося на Слові Божому, Небесній моралі та на канонах Церкви.
Зі Святого Письма про війну
Святе Письмо настановляє, що Господь створив людину на образ Божий і благоволив, щоб людина завдяки дару Божого в людині, — свободи волі, набула подобу Божу. Це ідеал людини в Бозі.
Та, на жаль, злий дух, зло в людині породило заздрість, ворожнечу і так в створеному Богом ідеальному світі зʼявилася неправда, грабіж і вбивства, смерть, і стала потреба в захиснику правди Божої — воїні. Отже, людина прийняла зло і воїн не без причини меч носить, його місія — захистити правду (Рим 13:4).
Каїн із заздрості вбиває Авеля. Тоді Каїн сам в собі не знаходить миру, втікає сам від себе з місця на місце. Втрата миру людиною в цьому світі породжує всяке горе, кривду і смерть. Заздрість, ненаситність, владолюбство Син Божий лікує жертовністю, терпінням і покорою Богу, Отцю Небесному.
В Новому Завіті Іван Хреститель, подвижник з небес, наймирніша людина з усього людства (Лк 7:28) застерігає воїнів: не робіть більше за дозволене вам і будьте вдоволеними своєю платнею (Лк 3:14).
Причина війни — це заздрість, перебільшення влади, ненаситність, панівство, владолюбство, розпуста… Оце зло завжди руйнує відносини між братами, за словом Ісуса Христа, між найріднішими — батьками і дітьми (Мт 10:36).
Про війни в Біблії. Господь виводить народ Божий з єгипетського рабства. Не за якісь заслуги, не за якісь чесноти. Виводить лише тільки з Свого милосердя. Народ, замість того, щоб дякувати Богу, ставить Богу свої умови і вимоги. Хочу води, хочу м’яса, хочу свавільного життя… Тоді народ цей за допущенням Божим терпить війну з жителем пустелі — Амаликом. Ісус Навин в цій війні керує воїнами, але перемога дається не хоробрістю воїнів, а за молитвою Мойсея (Вих 17:11).
Валаам чаклун від злого духа знав, що розпуста принесе поразку народу Божому, тож порадив цареві моавитян Валаку, що розпустою можна відвернути милість Божу від народу Божого. Так можна зробити всякий народ жертвою зла (Числ 22:5; 31:6). Ви спираєтеся на меч ваш, робите мерзоти, оскверняєте один дружину іншого, і хочете володіти землею? (Єз 33:26)
Війна між царями халдейськими і ханаанськими. Лота, племінника Авраамового, халдеї пограбували та забрали в полон. Авраам зі своїми слугами-воїнами перемагає халдеїв, а перемога не в хоробрості, не в зброї, а в справедливості перед Богом. Війна не на набуток неправдою майна, а за справедливість, правду в Бозі. «Навіть нитки не візьму зі завойованого» — заявляє Авраам. Така безкорисна жертовна боротьба отримує найвищу, найдосконалішу винагороду — Самого найсвятішого Бога. Аврааме, Я твоє багатство — сказав Господь (пор. Бут 14:23; 15:1).
Ханаанські племена захопили Симову землю і Господь справедливо війною повертає нащадкам Сима їхню землю. Нащадки Сима, народ Божий, силою Божою перемагали ханаанські племена і заволодівали землею свого прадіда. А якщо перемога Господня, то і трофеї Господні. Людьми заволодіває сріблолюбство. Такий порок стає причиною війни і поразки на війни (ІНав:7:20–22). Ахань, воїн, привласнив собі золото і срібло (ІНав 7:1–4). Якщо перемога Божа, то й трофей Божий. Військо Боже за крадіж одним воїном Аханом трофею Божого зазнають поразки всі воїни. Поганий, тобто ненаситний, лукавий воїн (правитель) гине без слави. Божому воїну Господь, як трофей, дарує життя і здоров’я, а статки працею набуде.
Народ Божий років за два мав ввійти в землю обіцяну, та через неправду стягнув на себе засуд тинятися в пустині 40 років (Повт 1:40). Непокора Богу і неправда між людьми приводить народ до неволі на десятиліття, а навіть й століття. Побійтесь меча, тому що меч є месником за неправди, і знайте, що є суд (Йов 19:28).
Воїн, вдячний за те, що він вартісний чоловік і воїн, в подяку Богу кожного року приносив мізерний дар: 5 сиклів сріблом; хвалимо українських воїнів, які не заховалися, а принесли себе Богу в дар, жертовно пішли захистити вдовиць і сиріт, майбутнє нації. Сором за таких порожніх самолюбів, в яких не знайшлося жертовності. Похвалу і вінець таких чоловіків, до їхньої честі, забрали жінки (пор. Суд 4:9). Господь любить справедливість. Якщо Господь тобі дав гідність чоловіка і воїна, будь тим, ким тебе Бог передбачив, будь високоморальною людиною. Жертовний, високоморальний Авраам не пощадив віддати свого сина в жертву Господу Богу. Так Найсвятіший Бог не пощадив Свого Єдинородного Сина за таких жертовних Авраамів і дав право невірному зрадникові, для свого виправлення використати дари Божі, щоб всякий, хто вірує в Нього не загинув, а мав життя вічне (Ів 3:16).
За розпусних начальників і за їх неправду, у війні страждає народ (Іс 1:10). Цар Саул у війнах перемагав поки був вірний заповідям Божим (1Цар 11:6). Цар Соломон дивував світ мудрістю поки не віддав себе ідолопоклонству (3Цар 10:3). Гордість царя Ровоама розсварила і розділила єдине царство на два царства. Противником законному цареві, який, на жаль, загордився, став наглядач коней царських Ієровоам (3Цар 12:10–20). Цар Седекія дав ідолопоклоннику цареві клятву в імені Бога живого (4Цар 24:20). Дану клятву він собі на кривду зрадив. За те його осліпили, а синів його повбивали — знищили рід його (4Цар 25:7). Так вінчається зрада Бога, зрада свого народу. Хто з царів гордився мудрістю, багатством, силою, падали і губили народ. Мудрість, багатство, сила – чи не від Бога? (Сир 1:1).
Филистимці грабували народ Божий 300 років. Давид підкоряє грабіжників і вони років 80 даниною повертають награбоване (3Цар 2:11–42; 3Цар 4:21). Цар Давид всім серцем служив Богу і перемагав (3Цар 5:5; 2Хр 14:2–6; 2Хр 14:12). Так справедливі, несріблолюбні цар і вельможі упокорилися перед Богом і Господь відвернув війну (4Цар 19:7; 2Хр 12:7). Самуїл служив Богу неухильно (1Цар 12:20). Пророк Самуїл єдиний чоловік, який обороняв все царство, відвертав війни від народу Божого. Пророк Ілля, ревнитель Бога і народу Божого, одноосібно боровся за мир у царстві, яке зрадило Бога, і перемагав (4Цар 2:12).
Про капеланство в Україні
Отець Микола, щодо війни в Україні і капеланства можу зробити такі висновки. Дуже вразливо те, що за провини наші й наших прадідів Україна була в полоні несправедливої жорстокої та ще й атеїстичної держави. Мабуть, в давнину наші прадіди дозволили собі неправду: ні поста, ні молитви, ні поклонів… Останні 30 років незалежної України ми довели, що ми їхні нащадки. Ми не будували української держави, Церкву відкидали, боролися проти неї, а особливо ті, хто обрані народом і сіли на високі стільці, пихаті посади, у високі кабінети. Казав мудрий чоловік, що якщо людина на високих посадах витримала спокусу грошима і владою, з такою людиною можна працювати і сподіватися достойного майбутнього. А що у нас?
Загальна неправда, крадіж, суцільне ошуканство, зневага священства, насмішки з Церкви, в самій Церкві зрада священників, перекручення Євангелії та нажива в державі. А суспільство або мовчазно терпить, або навіть підтримує злочинних священників, які перекручують Євангелію і правду Божу. В таких умовах морального хаосу звідки і за що сподіватися милості Божої? Господь застерігав, та ми не слухали. Ми знали, що Бог є, але нам до Бога байдуже. Ми вважали, що обійдемося без Бога. Ми наївно вірили, що Бог буде радий нам отаким брудним. Та гнів Божий впав на нас. Та чи це гнів, чи отак подана милість Божа для виправлення? Бо як до нас таких свідомо злочинних донести правду Божу? Дехто вважає, що на війні невіруючих немає. Мабуть, милосердя Боже у такий спосіб повертає нас, кого можна, до Бога, до спасіння.
Слава Богу, що у високих кабінетах Міноборони на диво видали схвальні міркування і наміри про виховання армії в Бозі, а це означає, що вихований Церквою воїн буде батьком сімʼї в Бозі, буде сусідом сусідові в Бозі, буде сином батькові у Бозі. Господи, допоможи, щоб наші люди й на посаді в війську чи суспільстві були у Бозі.
Отець Микола, Святе Письмо настановляє, що Господь створив людину на образ Божий і благоволив, щоб людина завдяки дару Божому в людині — свободі волі — набула подобу Божу. Вище сказане розгорнуло жорстокі реалії, і на священника-капелана покладається чи не найважча ноша: огрубілого, зіпсутого обезбожнілого чоловіка перетворити в подобу Божу, ідеальну святу небесну людину.
Отак треба виховати воїнів, бо це був не просто воїн, а опора нації (годувальник сім’ї і фундамент держави), опора нашого суспільства, лице нашого суспільства. І тільки чесна, справедлива, богобоязна, цнотлива влада держави, ідеал людини в Бозі набуде мир і добробут для всього нашого українського суспільства. О, якби ми побудували таке суспільство, коли б можна сказати: постав меч твій в його місце (Мт 26:52). Бо якщо цього не здобудемо, тоді вступає в силу слово Христове: мушу пити ту чашу, яку мені дає Бог (Ів 18:11).
А зараз про окремі міркування.
Було б добре, якби державна влада з правлінням нашої Церкви погодили:
- складати єдину присягу Богу на прийняття сану і на служіння військовим священником. Двічі клястися одному Богу і одному народу грайливо, не серйозно, не совісно, бездуховно. А потім, не дай Бог, ще й зрадити клятву. Двічі клялися і не виконали клятви такі, як цар Седекія.
- не насилувати священника набувати військовий, офіцерський чин проти волі його ради зарплати. Не годиться зі священника робити стрільця… Хіба священник всупереч Святого Письма дуже захоче. Це речі нетотожні. Священнику, хай військовому, не до лиця офіцерські чини; військовий чин не додасть моралі, а навпаки обездуховнить священника.
Бажано написані закони Міністерством оборони доповнити, піднести церковними, біблійними вимогами. Священник повинен бути духівником військовослужбовців, а не озброєним воїном.
Про носіння зброї. Ісус Христос до Апостола сказав: постав меч на його місце (Ів 18:11). Бо хто взяв меч від меча загине (Мт 26:52). Іван Хреститель не заперечив воїнові брати меч, але сам меч не брав. Він заявив: я голос Божий. Він виконував свою місію священника і пророка жертовно. О, якщо б вартий так сказати кожний священник. Та, на жаль, священники не є голосом Божим, а, як не прикро, є рупором політики святості Риму, святості Москви, святості «русского міра» чи навіть бездушного протестантизму.
Схвально, якщо священник буде освічений у системі знань про військові закони і управління воїнами, і в часі війни. Схвально мати військове знання без військового чину, бо з військовим начальством буде повна гармонія. Було б бажано, щоб і правління військове теж ознайомилося з канонами Церкви та зі Святим Письмом.
Попередній досвід капеланського служіння говорить, що Церква має мати окремий відділ, тобто єпископа, який буде опікуватися виключно священниками військовими, капеланами. Він повинен бути членом Синоду, водночас мати вхід у Міністерство оборони і погоджувати обидві сторони, щоб і священник і військова частина мали повний мир між собою. Це зніме непорозуміння і можливе безчинство.
Не личить змушувати священника знімати ризи, підрясник і як воїн обходити лікарські комісії, за винятком якої підозри чи власної потреби. Капелан хай турбується про стан свого здоров’я особисто, з відома військового єпископа.
Тут зібрані думки будовані на Святому Письмі, які будував Дух Святий від віків. Господи, допоможи нам здобути якщо не ідеальне служіння капелана, то бодай відповідно до потреби української армії та суспільства, але не всупереч церковним канонам і Святого Писання.
Отець Микола, я не голос Церкви, це мої приватні міркування на живі, реальні запитання практикуючого військового священника; о, якби ці міркування силою Святого Духа стали корисними настановами відповідно до потреби військових священників нашої єпархії.
митрополит Данило
