Нехай слово ваше буде так, так, а ні – ні
Господь Бог – Предвічна Правда, створив ангелів духовними істотами, а людину створив земляну, духовно-тілесну за Своїм образом і подобою (Бут 1:26). На жаль, частина ангелів зрадили вірність Богу, і розділилися на два табори – одні залишилися вірними Богу, а інші створили царство зла й темряви і заманюють в свою темряву людину (Об 12:7).
Господь Бог Сам є Предвічна Правда і людину створив правдолюбом за Своїм образом, щоб вона була вірна Господу Богу, як і Господь вірний Своєму створінню. Щоб між людьми і Богом була така вірність і єдність, як між особами Пресвятої Тройці. Між особами Пресвятої Тройці – Отцем і Сином і Святим Духом – предвічно вирує любов і правда (Ів 17:21). Господь Бог створив Адама і, як вірний своєму створінню, дав йому Свій Божий образ і запропонував здобути подобу Божу. Та, на жаль, людина не наслідує правду Божу, а за старанням і прикладом злих ангелів зраджує Господа Бога.
Людина вірність Богу, як найвищу чесноту, зрадила і втратила єдність з Богом і таким чином сама себе карає, віддаляє себе від Бога. Святе Письмо про це оповідає, що Господь вигнав людину з райського блаженства у цей світ, де людина стає забавкою у злих ангелів (Бут 3:17). Господь вигнав людину з раю, щоб на вигнанні людина зробила висновки що таке зрада правди Богу, щоб людину виховати і повернути вірною Богу. Господь Бог клянеться людині у вірності і хоче, щоб людина виправила свою помилку зради і клялася Господу Богу у вірності та виконувала клятву. Апостол Павло каже, що всяка суперечка серед людей завжди завершувалася клятвою, угодою між двома сторонами, тобто люди ділили територію і умовно називали межу «між мною і тобою» (Бут 31:52). Дві сторони подавали собі руки, а третя сторона руки розсікала; це означало, що третя сторона – нейтральна до суперечки між двома сторонами, але брала на себе відповідальність покарати ту сторону, яка зрадить клятву (Євр 6:16-17).
Так Господь Бог клявся Аврааму (Бут 15:10). Апостол Павло наставляє, що Господь Бог, коли клявся патріарху Аврааму, пророку і царю Давиду, то клявся Сам Собою. Чому? Бо немає третьої сторони сильнішої за Господа Бога, яка могла б покарати за зраду угоди, але й інше – Господь Бог не може зраджувати, бо Він є Предвічна Правда (Бут 22:16). Господь Бог, найвища особистість, укладає угоду з людиною і підтверджує угоду клятвою. Тут варте уваги, що Господь укладає з людиною угоду як з особистістю; тобто людина має розум, свободу волі, створена Богом для вічності, тобто є співвічною Богу (Бут 1:26-27). Господь Бог хоче з людиною на основі вірності, правди і любові вибудувати взаємовідносини, які є між особами Пресвятої Тройці (Ів 17:21).
Господь з людиною як з співвічною особистістю укладає угоду і підтверджує її клятвою. Бог підтверджує клятвою не як та сторона, що може зрадити, але показує людині, що треба людині дотриматися угоди, бо людина вже зрадила Бога в раю, отже довела, що завжди здатна зрадити. Якою б жертвою не мала закінчитися вірність Богу, (навіть мученицькою смертю, чи й самим Розп’яттям) вірність не можна зрадити, бо йде мова про співвідносини на всю вічність.
З цих умов народ теж, остерігаючись зради між двома сторонами, приходить до методу клятви. У атеїстичній чи язичницькій країні люди клялися без засвідчення клятви Богом, як сильної третьої сторони, яка має право, а навіть обов’язок покарати зрадника. Немічні люди укладали угоду і такі ж немічні люди розсікали подані руки про згоду і клятву, але ніхто не міг зраду покарати, бо третя сторона (була не всемогутній Бог), а була немічна людина. Подібно проклинав Голіаф Давида ідолами своїми, але ці прокльони були ніщо (Пс 150:6).
Народ Божий, який мав віру в істинного Бога, теж застосовував форму клятви-присяги, але завжди закликав ім’я Боже, як ту сторону, яка ніколи не зраджує, а навпаки карає зрадника. Так Святе Письмо подає, що Господь Бог запевнює ввести Якова у землю, яку обіцяв дати Авраамові (Повт 9:5). Господь Бог клянеться Давиду, що посадить на троні царському з нащадків Давида, бо клявся Авраамові, і клятву підтвердив Давидові (Пс 131:11). Господь клятву виконав — народ в землю обіцяну ввів і Спасителя — Ісуса Христа — світові дарував.
Наслідки зради угоди (клятви)
Брати Ісав і Яків мали між собою розмову про первородство. Ісав продав первородство за миску їжі і підтвердив це клятвою (Бут 25:33). Але він не мав наміру первородство віддати, а лукаво клявся, бо коли батько Ісаак казав «благословлю тебе», то Ісав промовлену ним клятву не вважав за поважний акт перед Богом, а важився первородство, помимо даної клятви, повернути собі (Бут 27:4, 31). Та, Господь йому первородство уже не віддав, оскільки він легковажно поклявся. Ісав не уважав, що він щось втрачає, продаючи первородство, тобто Ісав за правом первородства мав бути прадідом Месії — Ісуса Христа, але це достоїнство він легковажно продав за миску їжі (Бут 25:34). Поклявшись і продавши достоїнство, Ісав втратив батьківство і гідність прадіда Месії — Ісуса Христа. Яків купив первородство ділом милосердя — нагодувавши голодного брата. Нам здається, що Яків викрав у Ісава первородство. Але Ісав зухвало клявся, та на жаль, іменем Божим — особистістю вічною, Який недбалих і тих, хто грається іменем Божим карає. Та, хвалити Бога, Яків був відповідальний. Тому Господь Бог клятву почув і визнав первородство за Яковом. Після сказаного являється Господь Бог Якову і підтверджує первородство, яке купив Яків, і каже: тобі і твоїм нащадкам віддам землю цю (Бут 26:4).
За словом апостола Павла, всяка суперечка завершується клятвою. Оце суперечка між братами за первородство завершується тим, що Господь Бог поклявся Якову і обіцяв з його роду привести Месію. І Господь Бог посилає роду Якова Месію. Нащадки Ісава пізніше побачили пророків у нащадків якова, як могутньо Господь виводив нащадків Якова з Єгипту, зрозуміли втрату, яку понесли у прадіді Ісаві, але, на жаль, не засудили себе і вчинок прадіда, а зненавиділи нащадків Якова — народ ізраїльський. Вони завжди і всюди де могли там вбивали нащадків Якова (Пс 136:7). Найяскравіший приклад такого вбивства подає Святе Письмо. Коли Ірод, як нащадок Ісава, вбиває 14 тисяч немовлят, невинних нащадків Якова, намагаючись в лютій ненависті вбити самого Месію (Мт 2:16).
Святе Письмо визнає інші форми клятви
Кожний, хто не буде шукати Господа Бога Ізраїлевого, повинен померти, малий чи великий, чоловік чи жінка. І клялися Господу голосно і раділи клятві, тому що від всього серця свого клялися, всім серцем шукали Його, і Він дав їм найти Себе. І дав їм Господь спокій зі всіх сторін (2Хр 15:14-15).
Якщо людина вкрала чию річ чи знайша загублену, чи прийняла заблукану тварину і не повернула власникові і в цьому поклялася ложно, то повинна заплатити повну вартість речі чи тварини, про яку клялася, і додати, п’яту частину вартості речі чи тварини (Лев 6:5).
Наслідки легковажної грайливої клятви і покарання за зраду
Господь поклявся, що ті, що зло чинили в пустині, не ввійдуть в землю обіцяну, а в пустині всі загинуть (ІНав 5:6).
Ісус Навин поклявся і сказав: проклятий перед Господом той, хто відбудує місто Єрихон; на першому своєму він поклав основи міста, а на наймолодшому своєму поставить ворота міста (ІНав 6:25). В дні царя ізраїльського Ахава Ахиїл вефилянин побудував Єрихон: на первістку своєму Авирамі він поклав підвалини його і на молодшому своєму сині Сегубі поставив ворота його, за словом Господа, яке Він прорік через Ісуса, сина Навина (3Цар 16:34). Всі шість синів Ахиїла загинули самогубством, бо батько порушив клятву, яку народ божий колективно приніс Господу Богу. Єрихонська земля родюча, Ахиїл був хитрий користолюбець і тому такі плачевні результати.
Гаваоніти поклялися неправдою, а Ісус Навин клятву визнав і прийняв як клятву істинному Богу. Потім ради клятви не могли їх вбити, а засудили на важкі роботи біля храму (ІНав 9:15, 19). Отака тяжка доля всіх кривоприсяжних. Трохи пізніше цар Саул порушив клятву і перестали падати дощ і роса, земля не родила і настав голод. Гаваоніти забажали помсти за порушення клятви і вбили сім синів Саулових і перестала засуха (2Цар 21:1–10).
Порушник заклятого стягає на себе прокляття, гнів Божий на весь народ. Народ Божий потерпів поразку у війні, бо воїн Ахань вкрав для себе срібло і золото з заклятого (ІНав 7:11, 18, 21, 25–26). Загинув весь його рід і все його майно. Ото чому ми невдахи.
Святе Письмо ще подає, що є хвороба духовно-тілесна: божевілля чи опанування нечистим духом. Ісус Христос подробиць не подає. Тільки зауважує, що злий дух — неправдомовець від віків, тобто, породив обман і навчив неправди людину (Ів 8:44). Він створений світлим як блискавка (Лк 10:18). Та коли спав з неба, то його царство стало царством темряви (Мт 8:12; 22:13; 25:30; Лк 22:53). Хворий гадаринський на запит Ісуса Христа тільки констатує, що над ним запанувало 10 тисяч нечистих духів (Мр 5:5). Є підстава вважати, що в таке число ввійшли всі можливі види гріха. Святитель Григорій Богослов у своїх проповідях каже, що люди страждають за свої гріхи на тих членах тіла, якими грішили, якими приймали гріховне задоволення. Якщо людина позбавлена розуму то є підстава допустити, що такі люди, які божеволіють, думками допускали гріх хули на Господа Бога: зневажали Самого Бога, злословили храм Божий, наклепували й засуджували священника чи єпископа, ганили святі Таїнства, чи й саму Церкву за яку розіп’явся Христос.
Ісус Христос каже, що є такий гріх як хула на Духа Святого. Спаситель зауважує, що такий гріх не проститься ні в цьому ні у загробному світі. Це такий гріх, коли людина бачить явно, відкрито святу правду, яку не можна заперечити, але дозволяє собі заперечити чи свідомо не визнати. Як наприклад, українські священики московської Церкви заперечують канонічність Української Церкви в супереч того, що її визнали Церква Вселенського Православ’я. Вони, не маючи підстави свідомо всупереч канонів не визнають Українську Церкву як Церкву канонічну. Це хула на Духа Святого. А є таке правило, що коли гріх, навіть не смертний, а просто якась погрішність, але коли гріх вчинений свідомо й навмисно, то він вміняється як найтяжчий злочин. Так свідомо не хотів визнати Ісуса Христа за Месію Юда зрадник, а потім вчинив собі самогубство. Так согрішили всі розпинателі, за що позбулися своєї землі, тобто, батьківщини.
Хто бажав би ще це розуміти, то Святе Письмо ще подає, що суддя народу ізраїльського Самсон був назореєм від лона материнського, тобто не вживав вина і не тільки, він навіть винограду не споживав. За це Господь Бог дав йому неймовірну силу. Він один щелепою осла вбив тисячу филистимлян (це прообраз неосяжної сили людської природи Ісуса Христа над нечистими духами). Самсон, на жаль, зрадив самого себе. Він відкрив таїну своєї незборимої сили жінці Даліді, не вірній йому, яка захотіла на зраді Самсона заробити, забагатіти (Суд 16:19). Вона використала його довіру, позбавила його сили, його зв’язали, викололи йому очі і змусили крутити млинок, який до цього крутили четверо чоловіків. Але він в ув’язненні освідомив свою помилку, перепросив Господа Бога і йому Господь Бог повернув незбориму силу. Він сам загинув, але відомстив своїм ворогам за зневагу. Він є прообразом Ісуса Христа, Який відомстив пеклу за знущання над чесними богобоязними людьми.
Сила клятви в устах Божих
Господь поклявся святістю Своєю, що віроломні і непокірні ізраїльтяни не ввійдуть в землю обіцяну (Пс 94:11). Чи ми кращі?
Ісус Навин і Халев ніколи не зраджували Бога, тому в землі обіцяній прийняли винагороду; взяли уділ землі де хотіли і скільки хотіли (ІНав 14:6–14). А інші, хто зраджував Бога і зраду виправив, взяли за жеребом (ІНав 14:2). Хто виявився не здатним виправити зраду, загинули (Чис 16:29, 32, 35). Ото Господь показав нам, що, як ми зробимо, так будемо мати.
Оце було Святе Письмо, а тепер наші людські вчинки
Як уже було зауважено, що клятва без Бога не має сили, бо немає третьої сильної сторони, яка б могла покарати сторону, яка зрадить клятву. Оскільки зрада є частою серед людей і на обрядові символічні клятви мало звертають уваги, як допустимо при шлюбі, при висвяченні священника.
Молоді у шлюбі чи кандидат в священство, ходячи навколо тетраподу чи у вівтарі навколо Престолу, складають клятву вірності Богу й народу, а в шлюбі — одне одному перед Богом. Ось обряд клятви. Але оскільки людина не промовляла словом клятви і на обрядову клятву не звертала уваги, тоді Церква стала змушена як у шлюбі, так і у висвячені священника та інших потребах покласти клятву словом, щоб людина розумно, свідомо, власними устами промовила кожне слово Господу Богу перед народом і відповідала за те, що промовляла. Звідси виводиться відповідальність, що поклявся Богу і народу своєму у вірності і виконуй. Як обрядова клятва так і клятва промовлена словом одинаково несе відповідальність перед Богом і порушник такої клятви, обрядової чи словесної, вже є відповідальним перед Богом і народом; якщо народ не покарає зрадника, то Господь Бог обов’язково покарає його чи його нащадків. Всі мученики за Христа клятви вірності не складали Богу, але свою вірність Богу своєю мученицькою смертю довели.
На базі сказаного у Святому Письмі важко зараз розуміти як то капелан поклявшись обрядово і словесно при прийнятті сану священичого Богу може тому самому Богу і тому самому народу ще раз клястися, а в кінці і Богу і народу клятву зрадити.
Дорогі віряни, дорогі священнослужителі (капелани і військовозобов’язані), це коротенько про оту клятву, яку ми складаємо при прийнятті на себе того чи іншого уповноваження.
Були клятви, що їх приносили в минулому в атеїстичній системі, але й ті клятви хоч не були в Бозі принесені, та зрада клятви завжди завершується плачевно, не оминає гніву Божого. Та сьогодні ми клянемося в Бозі, тому відповідальність надсерйозна. Та ми, люди, які живемо у Бозі і в Ньому будуємо своє життя, для нас кожне слово мусить бути виваженим і поважним, бо Ісус Христос вчив: нехай слово ваше буде так, так, а якщо ні, то ні (Мт 5:37).
Уявімо собі на хвилину, що Господь нас таких як ми хочемо бути прийняв до Неба, склав з нас Царство Боже. Ми туди зібралися і одні плачемо за Римом, інші ридаємо за Москвою. Секти мають свою недоторканну правду. Злодії і брехуни б’ються собі за посади, розпусники п’яниці мліють за своїм товаром, зрадники клятви і ненависники правди своє доводять, мільйонери і мільярдери мають свою правду. Всі переконані що вони подвижники, всі страждали і всі непомильно святі. Отаке Царство Боже як звичайна непогрішима Верховна Рада яка складається з перерахованого вище електорату; в такій верховній раді ні голова Верховної Ради ні президент держави немає ніякої влади. Всі праведні, і один від одного святіші, всі мають одні від одних більші права і всі делеговані виборцями забезпечити суспільству мир добробут і державі майбутнє. Та на жаль, ніякої єдності, один з одним нічого спільного, але всі єдині обов’язком виборців і тим що вони є громадяни однієї спільноти. А Ти Господи кожному задовольни його благо і подай блаженмтво. Чи це можна назвати благом небесним. Тут не пошкодить поміркувати про журналістів. Є журналісти які виконують гідно свою роботу, але є такі які шукають від будь кого будь що відщипнути і розсмердіти на всю планету. Такі рясніють числом і смердючими плодами. Якщо це ради заплати то такий заробіток не просто голодний, а навіть отруйний. Відрижка після нього вбивча. Візьмімо до прикладу давній злочин божевільної людини і журналістів. Людина, як це буває, збожеволіла і пішла зрізати хрест. Навіщо якесь окреме, індивідуальне божевілля, чи нехай навіть злочин рекламувати, чи оголошувати на всю планету? Це не виправданий ніколи ніким злочин. Такі новини порочать націю. Такі журналісти оголосили зло на всю планету і перед іншими країнами і церквами український народ зробили злочинним, який мимоволі підпадає під гнів Божий. Такий злочин журналістів поставив український народ перед факт всеукраїнської покути. Тоді український народ, щоб змити з себе цей бруд, який журналісти на нього мимоволі накинули, мусів би на себе накласти якусь покуту: або якісь дні поста майже сухого до появи вечірньої зорі, або поста кілька п’ятниць у році, або паломництво пішком у монастир, як це робили наші прадіди, або що інше, який повинен глава Церкви накласти на всіх, тобто на ввесь український народ без винятку (Ест 4:16). Але цього не сталося. І в результаті байдужості лідерів церкви, лідерів держави, а навіть лідерів святих сект що називають себе християнськими — нікого це не вразило, щоб перепросити Господа Бога від імені народу — і чи не внаслідок цього маємо війну і чи не тому пожинаємо так плачевні плоди злочину журналістів. Журналісти чи клялися чи не клялися у вірності народу і Богу, але прийняли на себе становище журналіста; прийняли від Бога розум й як усі люди, якусь совість. Журналісти уособлюють свій народ і несуть відповідальність перед Богом і народом за лице нації. Треба робити різницю в інформації. Як всюди, одна інформація збагачує народ мудрістю, виховує і замирює суспільство, а інша вбиває людей. Плоди такої праці приносять результати в суспільство, водночас не оминуть і самих журналістів чи їхніх дітей. Якою мірою міряєте такою відміряється й Вам (Мр 4:24).
Для того, що злий дух нас порізнив і ми всі стали противниками один одному то Ісус Христос заснував Церкву, яка нас всіх повинна урівняти у святості, в ідеї, в совісті, в єдності мислення, у вірі, надії, любові, у святому хрещенні у Святій Євангелії, у Святому Причасті. Отут в Ісусі Христі ми повинні бути єдині, щоб не були ми кожен великим своєю особистою праведністю, як показано вище, а щоб нас єднала Єдина Святість (Кол 2:20; Гал 2:9; 2Кор 5:14–15). Отже, про Царство Боже ми можемо думати тоді коли будемо виховані в Церкві і в Ісусі Христі будемо єдині. Не як є — журналісти мають свою праведність, посадовці в кабінетах мають свою святість, мільйонери — свою. Ні в кого нема єдності, але нас всіх об’єднує праведність вулична. А тепер запитаймо себе: Господь Бог створив нас за образом Божим і наказав набувати подобу Божу? Чи ми виконали заповіді, набули подобу Божу? Що ми будемо робити в Бозі, в Його правді, як в нас немає євангельської моралі ні церковної святості нема. Кожен з нас — непомильний у своїй святості. Але ми отут ревно виконали слово євангельське. Багато покликаних, та мало обраних (Мт 20:16; 22:14; Лк 14:24). І тут слово Христове. Ото залишається Ваш дім (душа) порожнім (Мт 23:38). Мабуть Спаситель ще раз повторить Своє слово сказане до народу Божого. Ніхто зі званих не вкусить Моєї вечері (Лк 14:24). Мерзота на святому місці.
Щодо клятви воїна державі
Держава, як багато національна, так і багато конфесійна організація і наче не підтвердила, що вона християнська, але своїм громадянам дає право святкувати християнські свята, на рівні з святами державними, тобто, поважає релігію і дух свого народу, який вірить у Бога. Воїн, як представник цього народу, такою формою складає присягу як представник народу, який вірить у Бога, і зобов’язується цю клятву виконувати. Таким методом обраний народом президент держави Україна своїм обранцям на Святе Письмо клянеться у вірності Богу і народу, що обрав його.
В Святому Письмі як у дзеркалі бачимо чому одні люди вдачні інші немічні, долею покривджені. Чому люди передчасно помирають: одні в юності, інші в силі віку? Мабуть тому що одні зраджують Бога після хрещення інші до шлюбу, інші після шлюбу. Дещо прояснюється про становища в кабінетах. Кабінетні, шо в м’яких одежах (Мт 11:8). хитро народ, своїх виборців, оббирали і ні самі не скористають ні народу гаразду не побудують. Себе і свій рід перед Богом в пекло закопують. Чому нам так важко зробити висновки, що Господь керує світом, який створив. Ми з поривом кидаємося у вир подій і в своїй немочі без Бога важимося керувати ділами Божими: отого хвалимо, іншого ганимо і засуджуємо за помилки. Помилка людини в тому, що людина не серйозно, грайливо і безвідповідально кладеться до справи, яку робить Сам Господь Бог, а за справу взагалі береться лиш з жаги користолюбства. Ще раз зрозуміймо. Справу робить Сам Господь Бог, тільки нашими недбалими, а навіть брудними руками.
Все, що Господь Бог робить, на жаль, ми навіть не вміємо побачити, збагнути. Ми як правило, боремося проти, а воно стається так як Богу треба, як з-перед віків Господь передбачив. Якщо ми робимо з Богом, Господь дає нам розум Богу потрібний і ми виконуємо волю Божу, (як добрі ангели), а собі заробляємо довіру на вічність. Але зрозуміймо, клянемося чи не клянемося, якщо ми серйозні відповідальні, то Господь Бог нашими руками і сьогодні і у вічності буде робити Свої Предвічні Найсвятіші наміри і потреби. Церква це називає провидінням Божим. Та, на жаль, ми робимо так як МИ хочемо, а наше хочу не має вічності, про це навчив нас Господь Ісус Христос у молитві «Отче наш», коли сказав «нехай буде воля Твоя», бо вона Божа, і тільки вона має вічність. А ми безвідповідальні, невірні і брудно клянемося через те втрачаємо у Бога довіру на всю вічність. Наше діло оземленіле, без душі не співпадає з предвічною волею Божою, тому ми як самодостатні, вельми мудрі, хочемо побачити те, що Ми хочемо, а не те, що Богу треба. Отак стаємо ворогами Божими, і наслідниками царства темряви (Лк 22:53). Господь створив нас особистостями, та мабуть ми зраджуємо покликання бо боремося самі проти себе на сором наш перед ангелами (Мт 24:29). Сили небесні захитаються, жахнуться, що нам була дана така велич, а ми змарнували (Мк 13:23).
