Якась аномалія. Де у небесного вікарія взялася така позаканонічна любов до схизматиків? Історія Церкви дещо дивна. Римська Церква завжди хотіла бути вчителькою Церкви, суддею в цілому, та не могла. Папа Римський, єпископ першої столиці імперії. А Церкву за духом правди мав очолювати патріарх Єрусалимський, наслідник міста Жертви Месії (Євр 7). Єрусалим повинен бути батьком всіх Церков.
Сталося якось так, що Західна Церква не мала таких вагомих богословів як Східна Церква: Григорія Богослова, Василія Великого та інших. Папи хотіли бути батьком, та східні богослови не могли коритися менш глибоким єпископам-богословам.
Суперечка загострювалася. Папа Николай анафематствував православного константинопольського патріарха Фотія багато років. Патріарх Фотій проклинає папу. Обидва ганьбили Церкву і самого Ісуса Христа. Ця суперечка вилилася в розкол між Церквами в 1054 році. Римські папи називали Східну Церкву схизматицькою, тобто, Православну Східну Церкву, яка кристалізувала догми всіх Вселенських Соборів, перемагала єресі, Римська Церква відлучила від єдності Церкви. Суперечки точилися тисячу років та миру і єдності не здобули.
Та що робить сьогодні папа? Якщо він став за одне зі схизматиками, чи не осквернився непогрішимий схизмою? Це вже не люди надумали, це Господь говорить через пророка.
Так говорить Господь Саваоф: запитай священників про закон і скажи: якби хто ніс освячене м’ясо у полí одягу свого і полою своєю торкнувся хліба, або чого-небудь вареного, або вина, або єлею, або якої-небудь їжі: чи зробиться це священним? І відповіли священники і сказали: ні. Потім сказав Аггей: а якщо доторкнеться до всього цього хто-небудь, хто осквернився від дотику до мерця: чи стане це нечистим? І відповіли священики і сказали: буде нечистим. Тоді відповів Аггей і сказав: такий цей народ, таке це плем’я переді Мною, — говорить Господь, — і такі всі діла рук їхніх! І що вони приносять там, усе нечисте. Тепер наверніть серце ваше на час від цього дня… (Агг 2:11–15).
Те саме голосять канони Церкви, що коли хто молиться з тим, що в забороні, сам стає забороненим (Правила святих апостолів 10). Невже нині папа став схизматиком? Московська Церква за тавром попередніх пап схизматицька, крім того стала нині на шлях ухилення від євхаристійної єдності з сучасними Помісними Православними Церквами, виривається з єдності сім’ї Православних Церков… Чи не втратив Папа дух миру і єдності з небом, коли став на оборону схизматицької Московської Церкви?
Якщо взяти прообраз Святого Письма, то велике Ізраїльське царство завжди кривдило царство Юдейське. Ізраїльське царство охоплювало десять поколінь синів ізраїлевих, а царство Юдейське тільки два покоління. Так і Римська Церква величезна в порівнянні з Православною. Та Господь не там де багато, а там де правда. Спаситель народися в царстві меншому, бо там була якась правда.
Ісус Христос проповідував і до народу промовляв слова пророка Ісаї, що люди, очі мають і не бачать, вуха мають і не чують (Мт 13:14), а серце, мабуть, обтяжене обжерством і ненаситністю, і не хочуть бачити чим вінчається отаке життя, отака брехня у Церкві. Ми не будемо вдаватися в історію всієї Церкви, а поглянемо на Церкву в Україні. Російська Церква Україні пішла за прикладом п. Путіна, п. Кирила та інших неправдомовних політиків. Тридцять чотири роки Господь Бог терпів брехню священнослужителів на святому місці — у Церкві. Невже цього можна не бачити?
Інша Церква, греко-католики, теж свідомо не хочуть бачити правду, а потім будуть нарікати, і називати собор 1946 р. — «горезвісний Собор»… Папа Римський вчить греко-католиків, що у Церкві можна користуватися неправдою, хоч вони й без папи спритно неправдою користуються. Коли Римській Церкві треба бруднити Православну Церкву, то Православна Церква для римлян «схизматицька», а зараз московська Церква для Папи Римського стала правовірною, святою і Папа Римський таку Церкву захищає від православних українців. Папа Римський, Путін і Кирило стали за одне, не можуть насититися української крові. Невже український народ не вартий свою долю вирішити без Папи Римського?
Чи не грішить «непогрішимий»? Відплата прийде й на них, як 1946 року. Це не чиясь помста, це плоди власного набутку. Вони й сьогодні всіх переконують, що вони найсвятіша Українська Церква. Їхній очільник на їхній народ плює в міру властивій римові святості, зневажає; та, на диво, підтримує схизматиків і ще й в особі агресора, вбивці й кровожера.
А наша найсвятіша Українська Церква за Папою потакує, Папу підтримує, наслідує і хвалить. Чому не вийти з такої Церкви? Мають підставу сказати: мене там не потребують. Вони проти мене, вони в спілці з тими, що окупують мене і мій народ. Але дарма… Внаслідок такої дії найсвятішої, найукраїнськішої Церкви треба визнати, що Собор 1946 року був не «горезвісним», а справедливою винагородою за неправду таких самих очільників нашої і їхньої Церкви, вікаріїв неба і всіх нижчих рівнів; і треба не нарікати, а замовкнути. Якою неправдою неправдолюби будували, мусимо назвати, — Церкву, такою правдою такі правдолюби руйнували, знову скажемо, — Церкву. Яким духом римський церковний монарх будував (1596), таким духом радянський диктатор руйнував (1946). Які ми сліпі… Христос так Церкву не будував.
Щоб не стягати нового гніву на свою Церкву, треба виправити брехню, що греко-католиків немає, вони є Католицька Церква східного обряду. Треба жити правдою і боротися за правду. Коли ми будемо людьми, а чи будемо хоч колись християнами?
