Пожертва-Донат

Мжичка взяла вівцю

Поділитися:
FacebookTwitter

Ісус Христос, коли завершував місію Своєї проповіді, то підсумовував слово сказане про мораль небесну. Йдучи дорогою до Єрусалиму, побачив зелену смоківницю і підійшов до неї, сподіваючись, що найде на ній плоди, але не найшов. Тоді Христос прокляв смоківницю. Нехай на тобі довіку не буде плодів. І смоківниця в той же час всохла (Мт. 21:20). Через смоківницю Господь показав, що гарно ситно забезпечена всякими земними благами Старозавітна Церква не приносить плодів для Царства Небесного. (Все це відноситься до кожної пересиченої людини. Людина живе для себе, а не для Бога) Церква, яка не приносила плодів, мусіла засохнути, що й сталося. Наша Церква стала на своє місце, яке мала до поневолення російською Церквою. Господи, допоможи, щоб наша Українська Церква приносила плоди для Царства Небесного. Апостол Павло застерігає, що хто думає, що він твердо стоїть хай стережеться, щоб не впав (1Кор. 10:12). Так як упала Старозавітна Церква, прообразом якої була засохла смоківниця, так впала Церква московського підпорядкування в Україні. Як Христос все вишукано попередив, застеріг. В час миру і благополуччя Церква повинна бурно проповідувати, насівати і утверджувати слово Боже, а в час лихоліття і переслідування Церква приносить рясні чи бодай якісь плоди.

 Спаситель у притчі про двох синів розкрив, хто принесе плоди для неба (Мт. 21:28). Один син сказав батькові піду працювати в саду твоєму, господарю, але не пішов; а інший сказав не хочу, але розкаявся і пішов. Тобто, Старозавітна Церква погодилася служити Богу, але більше служила собі. Спаситель заснував Новозавітну Церкву і покликав язичників, які гріховним життям відмовилися служити Істинному Богу, але покаялися і пішли в Церкву Христову. Чи не так зробив Господь Бог зараз з російською Церквою в Україні? Господь заснував Церкву, щоб Церква виховувала громадян Неба, а російські політики поставили Церкву на сторожі миру і благополуччя імперії. Невраховуючи час від жовтневої революції, тільки останніх тридцять три роки служителі імперії в Церкві плачуть за своєю зеленою, безплідною церквою і не можуть скоритися волі Божій, предвічним Божим намірам. Зелена смоківниця красувалася, буяла, та занимала землю, а плодів не приносила (Лк. 13:7). Наприклад. Запрошували делегації різних Церков, каноністи в супереч канонів Вселенських Соборів, в угоду Російській Церкві заявляли, що в Українській Церкві хрещення не дійсне, треба ще раз хрестити. Мало освічені священики духовно калічили безборонних немовлят коли вдруге хрестили. Мало не змушували викопувати померлих похоронених Українською Церквою для повторного проведення похорону; задавали запитання без змісту, чи людина похоронена Українською Церквою буде мати право ввійти до Небесної Слави.

Форсуючи свою канонічність, використовували святих, як якусь мертву позбавлену розуму і волі річ. Позичали у Церквах мощів святих, привозили в Україну для доведення своєї святості, змушували святих до неправди в Церкві. Це здорова, але безплідна смоківниця. Христос про такий випадок сказав: якщо гілка не буде на лозі, то не принесе плоду і таку гілку викидають у вогонь (Ів. 15:4). Отак українська Церква московського патріархату відпала від Вселенського Православ’я. Саме про таких Христос сказав, що її кидають у вогонь. Українська Церква була поневолена, але приносила плоди, і видимими плодами Української Церкви є Києво-Печерська лавра та інші Монастирі-Святині Української Церкви. Чи примушення святих через мощі до неправди не стало останньою краплею зла до повної чаші терпіння Божого. Святі, це не мертвий предмет, це живі Особистості, яких до свого лукавства залучати не можна. Хто продавав і хто купляв частки мощів святих кожний пожав гіркі плоди своїх поступків. Це не тварина. Мимоволі мусимо повірити, що святі, якими спекулювала заполітизована Церква саме стали на сторону Церкви правдомовної. Зелена смоківниця, повнокровно цвітуча Церква в буйному розквіті й померла. Христос мертвих воскрешав, так устами Вселенського Патріарха закликав Українську Правдомовну Церкву до життя в Бозі, як Христос покликав померлого Лазаря до життя; іди сюди (Ів. 11:43). Лазар почув і пекло не в силі було задержати того кого Небо повернуло до життя. Так князі московського пекла не в силі були зупини процес входження Української Церкви сім’ю Православних Церков світу. В часі трьох з половиною років в Єрусалимі багато людей померло. Спаситель воскресив лиш тих, хто, продовжуючи життя, набуде чесноти для Неба. Промосковські не ожили, бо, мабуть, Господь не бачив в них духовгтх плодів для Неба.

Притча про виноградарів говорить, що господар насадив виноградник, і віддав виноградарям сподіваючись, що будуть Йому віддавати плоди своєчасно (Мт. 21:33).Та вони слугам плоди не віддавали, але  слуг вбивали. Слуги, це пророки, які дорікали людям за гріхи і закликали їх до виправлення. Ісус Христос запитує всіх, і юдеїв і нас; що зробить Господар зі злими працівниками виноградника, коли прийде? Самі злі слуги винесли собі справедливий вирок. Злих зле погубить, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які будуть віддавати плоди своєчасно. Чи не те сталося з Церквою Старозавітною. Господь заснував Церкву Новозавітну і покликав до неї всіх кого слуги зустріли на вулицях, канонічних і неканонічних (Лк. 14:21).Так Українська Церква наповнилася вірними і ввійшла в сім’ю Православних Церков світу. Господи, допоможи нам приносити плоди до Неба вчасно. Українська Церква, та яка ніби не московська, робить історичний злочин. Хоче увіковічнити розкол. Так Росія у себе увіковічнила старообрядців. Це епохальне зло. Промосковська Церква в Україні сама в собі була забагато свята, а зараз звалилася у ту яму, яку собі вирила, і хоче століттями бруднити лице України.

Спогади дев’яностих років. В Галичині відбулися три собори православного духовенства. Собори міркували, як захистити Галичину і всю Україну від окатоличення. Собори духовенства Франківської єпархії визначили, що перехід з російської Церкви в Греко-католицьку не вирішує справи українського народу. Росія будує свої потреби, римська Церква клопочеться своїми проблемами і жодну з цих Церков не хвилює Україна, ні український народ, що сьогодні в часі війни яскраво бачимо. Церкви політикують, а український народ страждає і гине. Історія про любов Римської Церкви і Церкви Московської і про страждання від тих самих святих Церков  багато розповідає. Собори в Галичині проголосили свою Українську Православну Церкву, Церкву князя Володимира.  Галичани поїхали в Москву до відділу в справах релігій просити дозволу на реєстрацію Церкви. Церковна влада зовсім не слухала Галичан про реєстрацію Церкви, а світська політична влада відкрито заявила все що в неї століттями нагноїлося до хохлів. Сказали, що «вы хохлы, вы фанаты Иисусовы, вы с Иисусом рождаетесь. Если вас признать – тогда все станут никем». Ось звідки у росіян така ненависть до українців. Вони тільки тоді спокійні коли зігнуть українця під ноги, зроблять з нього собі раба, покірного  лакея і коли лакей без корисно їм служить. Вони ніколи не знайдуть миру до хохлів Ісусових.

Пасли діти вівці і серед них був старий чоловік. Падав мрякоподібний дощ. Дідо такий дощ назвав мжичка. Вовк відчув стадо овець тай вирішив поживитися. Діти побачили вовка тай запитують у діда; діду що таке онтам іде? Дідо відповідає, що діти, мжичка йде, тобто дощ. Діти заявляють дідові. Діду, діду мжичка взяла вівцю. Так тридцять три роки тому українські активісти прийнялися відроджувати на Буковині  Українську Церкву. Московські поневолювачі почули і сказали: «там на площади бесы появились. Туда ненадо ходить. Неканонические, неблагодатныє. Живые бесы». Багатьом було цікаво побачити живих бісів і пішли на площу. Почувши заклик до відродження Української Церкви після поневолення Московією в 1686 році старанно, віддано, жертовно прийнялися відбудовувати святу ідею Українського народу – Українську Помісну Православну Церкву, яку в дві тисячі вісімнадцятому році, з ласки Божої, відродили.

Ініціатори 1990 року, відроджуючи святу справу Українського народу, вважали, що в Україні Церква на чолі з екзархом України, митрополитом Української Церкви,  як годиться, проголосить себе патріархатом і автокефалісти Галичини приєднаються до них, до їхнього патріархату і буде в Україні одна Церква, як у інших народів. А воно з волі Божої  сталося інакше. «Діду, діду мжичка взяла вівцю». Українська Церква змужніла; це не були «беси»,  а вірні сини України. Церква стала достатньою ввійти в сім’ю Православних Церков світу. Беси не могли стати Церквою. Диво Боже, що канонічні і благодатні стали церквою бесов. Які дива подарував нам Господь. Ми свідки незбагненного провидіння Господнього про Український народ. В чому неосяжна предвічна Божа таїна?. Господь з-перед віків приховав народження у світ Сина Божого від Діви і ні люди, ні ангели  про таїну не знали поки Господь не благоволив втілити таїну в життя, відкрити її людям. Цій таїні дивувалися ангели, оспівували таїну втілення Сина Божого. А людство оспівує по сьогодні дивне провидіння Господнє, тобто, народження Спасителя світу. Так Український народ пережив Хрещення України святим рівноапостольним князем Володимиром і оспівує велику справу Божу вже тисячу років. Дорогі отці, дорогі віряни, благоволив Господь, щоб й ми з Вами пережили, тобто, щоб ми з волі Божої втілили предвічне Боже передбачення, відродили Українську Помісну Православну Церкву, ту яка була до поневолення Росією. Господи допоможи, щоб наші нащадки хвалили Бога і дякували Богу, що довірив нам звершити Його предвічні наміри; вийти з катівних кайданів поневолення і залишити нашим нащадкам вільну  від кайданів Українську Помісну Православну Церкву, а нашим нащадкам, Господи, дай дух вдячності, щоб Український народ, вільний від кайданів, дякував Тобі, Господу Богу нашому, за Твої предвічні наміри милості до українського народу і з вдячністю на вівтар Царства Небесного приносив плоди виноградника вчасно.

Поділитися:
FacebookTwitter