Коли вмирали і вмирають воїни за батьківщину на війні РФ проти України, їх зневажливо диверсанти і зрадники московської Церкви називають – заробітчанами. Такої ганьби не дозволяв собі ніякий народ протягом всієї історії людства. На таку ганьбу здатні тільки українці. Воїн віддав життя за долю свого народу, а український священик Московської Церкви воїна зневажає. Ісус Христос засудив такого священика і такого левіта (дяка чи даскала) (Лк. 10:31). Та нашим священникам московського підпорядкування Святе Письмо голови не береться, вони цього не здатні побачити, а якщо й побачили б, то кращими стати свідомо не захочуть (Іс. 6:10; Мт. 13:15). Свідомо очі закривають, щоб не побачити і щоб не робити мудро.
Якщо оглянутися в історію, то й першу й другу світову війну розіграли росіяни. Росія зараз розпочала війну проти України найперше моральну, та ще й через Церкву, щоб в черговий раз одурити український народ, а коли Україна не скорилася, то її треба знищити. Не лиш будівлі, не лиш цінності, а й сам народ вбити, бо не хочуть бути у росіян рабами. Так би й сталося, якщо б за Український народ не боронив Сам Господь. В минулих століттях інші народи йшли війною на Україну, а останнім часом схаменулися і заборонили переділювати кордони Європи. Росія ніколи ніякі закони не поважала, а завжди свідомо міжнародні угоди порушувала і топтала. Дивно, що в Україні найшлося так багато рабів, зрадників, які чомусь не хочуть іти шукати щастя у милій для них Росії, а свій народ продають і зраджують.
Спостерігається три прошарки українського народу. Одні пориваються в кабінети, та й там з них чи є яка користь? Основна частина – народ, робоча сила, потуга нації, лице держави. Вони мовчать і працюють і добре виховують сім’ю, і на своїй спині держать державу, створюють лице нації. А ще один прошарок – це ганебна частина, це зрадники, продажники, які торгують святою правдою, власною совістю. Здають свій народ Росії на вбивство і на цьому заробляють. На жаль, до зрадників належать також і священники, які не мають права освяченими устами промовляти неправду, і тими устами читати Євангелію (2 Хр. 18:19).
Україна вже вісім років у стані війни і ті священники чи не першими старалися втягнути війну в Україну і не каються в своїй неправді, а винахідливо неправду продовжують, фахово надихають вірян, наш простий український народ, що прийдуть визволітєлі. Дивно те, що всі держави були до України байдужі, здалека спостерігали коли Росія гнобила Український народ. Український народ пішов на Майдан боротися за свою свободу, за майбутнє дітей, за завтра своєї батьківщини. Кати вбивали народ на Майдані в Києві, та народ не злякався катівної смерті, зважився за батьківщину вмирати. Невідомо яка сила пробудила сусідні народи, що вони приєдналися до страждального українського народу в боротьбі проти агресора. Чи це не свята справа небесної сотні, чи це не молитва вбитих на війні, на полі бою воїнів, тих, які, живучи серед нас, на своїх плечах несли достоїнство держави і уособлювали обличчя нації. Вірю, що це їх молитва, їх заступництво. Вони ж явно, жертовно пішли вмирати за батьківщину. Їхня щира особиста жертва не може бути Богом не прийнята, не побачена. Це той працьовитий народ, який уособлював націю. Ми плачемо за ними, і сльози виправдані, їх жертва вартує сліз, втрата не виправдана. Жодне слово не здатне передати втрату нації і держави. Нам священнослужителям в смерті воїнів прозирається і відкривається дещо таємниче незрозуміле, святе, небесне. Ми в жертві наших воїнів отримали небесних молільників. Ми їх мали на землі потугою нації, силою держави, захисниками від агресора, а коли вони відійшли у вічність, ми в їх особі отримали захисників небесних, молитовних заступників перед Богом. Диверсанти в таку правду не повірять. Але чим пояснити таку живу прихильність сусідніх держав? Вони дали Україні зброю, допомогли фінансово вистояти. Також були далекими різні християнські Церкви, релігійні організації. А сьогодні багато з них нахилилися до України і Української Церкви, допомагають порадами, пропонують послуги, запрошують стати членами їхніх релігійних організацій. Диверсантам не під силу закопати таку правду. Якщо б Україна не мала таких молільників перед Богом, то треба б було багато років йти і невтомно працювати, щоб набути право на членство в політичних і релігійних організаціях. А зараз всі передові організації світу подають руку братньої допомоги Церкві і державі. Таке визнання української кривди співзвучне з словом Євангелії: я не знаходжу в Ньому вини (Ів. 19:6). Таку невинну жертву приніс Український народ Богу. Якщо б не захищали нас небесні молільники, то до мети ми б йшли десятиліттями. Наші жертви відкрили нам двері навіть до Церков інших конфесій і до міжнародних політичних організацій.
