Пожертва-Донат

Оцінка можливої заборони УПЦ МП – РПЦвУ

Поділитися:
FacebookTwitter

Оцінка можливих змін до законодавства України у царині свободи совісті (до дискусії про долю УПЦ МП – РПЦвУ)

Вступ

В Україні зараз активно обговорюються законопроєкти, які забороняють діяльність УПЦ Московського патріархату (РПЦвУ) в Україні. Йдеться про законопроєкт І.Совсун (№7213 від 26.03.2022) «Про внесення змін до ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» (повна назва: «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо заборони діяльності релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» – https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1247573).

Фактично йдеться про заборону, окрім Московського патріархату, ще всіх напрямів старообрядських церков і толків, а також тих протестантських напрямів, які мають свої керівні структури у Росії.

Законопроєкт О.Савчук (№7204 від 22.03.2022) більш радикальний і конкретний, оскільки забороняється діяльність лише Московського патріархату в Україні. Його назва: «Про заборону Московського патріархату на території України» https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1247793

Йдеться про заборону на території України діяльності Московського патріархату – Російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною Російської православної церкви, в тому числі Української православної церкви.

Оцінка

Обидва законопроєкти у такому вигляді, в якому вони подані, не мають законодавчої перспективи. І не лише тому, що нинішня влада відверто симпатизує Московській патріархії (ніби то піклується про суспільний спокій). Передусім через неврахування специфіки теми. Адже національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України загрожують не пересічні віруючі, які складають більшість в УПЦ МП і нині активно протидіють агресії, а значна кількість кліриків (передусім ієрархія), які проводили й проводять антиукраїнську діяльність (агітація за «русскій мір», пропагування меншовартості українців, закликання до якоїсь єдності із московитами в одній імперії тощо).

Крім того, багато хто зі страху проектує слово «заборона» із комуністичними гоніннями, коли храми закривалися і заборонялося виконання таїнств та обрядів. У даному ж випадку (наскільки розумію) по суті йдеться про зняття із державної реєстрації, що не забороняє релігійну діяльність загалом.

Думаю, що потрібен якийсь єдиний спільний законопроєкт (що збільшує шанси на прийняття), який,

по-перше, роз’яснить поняття «заборона» і зніме пункти про конфіскацію майна (у більшості випадків це майно отримане на кошти вірян, а тому має їм і належати, і відкритим залишається питання – хто і як має ним розпоряджатися?)

По-друге, зніме часові обмеження, які в умовах війни часто фізично неможливо виконати.

По-третє, обмежить дію закону лише Московським патріархатом, оскільки в Україні є й опозиційні до Моспатріархії течії, які потраплять під роздачу.

Після таких доопрацювань дія цього закону фактично буде спрямована на позбавлення статусу юридичної особи УПЦ МП. А це передбачає: зняття із державної реєстрації; негайне розірвання всіх договорів, укладених цієї організацією із державними та комунальними структурами; виселення із орендованої частини Києво-Печерської та Почаївської лавр; закриття бізнесів, відкритих цими юридичними особами тощо.

При цьому таке позбавлення статусу юридичної особи не забороняє діяльність громад УПЦ МП буквально. Адже в Україні дозволена діяльність релігійних організацій і без реєстрації. Тобто всі таїнства та треби будуть і надалі виконуватися без обмежень.

Необхідність-можливості

Прийняття такого законопроекту є на часі. Україна знає подібні випадки заборони громадських інституцій, які реально загрожують національній безпеці країни (Компартія, ОПЗЖ тощо). Тим більше, що ця заборона не забороняє сповідувати віровчення, а тому не уподібнює нас до Росії, яка, дійсно, робить це сталінськими методами – забороняє віросповідання й ув’язнює віруючих.

Проте я реаліст, а тому свідомий того, що його прийняття навряд чи буде можливим у нинішніх умовах протидії діючої влади (депутатів монобільшості). І навіть якщо станеться чудо, то його підписання відтягнеться до часів Перемоги (див. телеграм-канал А.Єрмака https://t.me/ermaka2022/36). А після Перемоги це вже буде не на часі – політика, електорат-вибори тощо (як це було з цим питанням після Революції Гідності).

Що робити?

1. Перебудувати роботу силових структур щодо колаборантів у московських рясах. Вважаю великою помилкою силових структур України (і злочинним недопрацюванням відповідного держоргану у справах релігій) бездіяльність у справі притягнення до відповідальності колаборантів та пропагандистів «русского міра» із числа кліриків Московського патріархату в Україні. Важливо також озвучувати такі факти у ЗМІ. Наприклад, уже 8 років у Криму ієрархія та інші клірики УПЦ МП відкрито співпрацюють із окупаційною владою, іноді переходячи навіть межі не лише канонів, але й людської порядності (освячення іскандерів).

Після прийняття закону про колаборантів – що нині заважає прокуратурі відкривати кримінальні справи проти хоча б цих зрадників? Якщо такі справи є – чому про це не оголошується у ЗМІ? Це стримувало б інших (адже непокаране зло породжує ще більші злочини). Є враження, що нині влада свідомо проводить політику замовчування для «збереження обличчя» цієї промосковської структури. Оприлюднення масштабів співпраці УПЦ МП із російськими спецслужбами та нинішніми окупантами, думаю, шокує українське суспільство. Вихід із інституції, якою керує патріарх Кіріл буде природнім і без примусу.

2. ВАЖЛИВО! Досягти мети – зняття УПЦ МП із державної реєстрації – можна і без прийняття окремого закону про заборону УПЦ МП. Нині уже є діючий ЗУ «Про внесення зміни до ст.12 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2019, № 3, ст.23).

Згідно цього закону, максимальний строк, який надавався релігійним організаціям УПЦ для того, щоб внести зміни до своїх статутів, а саме означити свою належність до Московського патріархату – 9 місяців. Цей строк вже понад два роки як закінчився.

Тобто вже нині ВСІ структури УПЦ МП (окрім 266, які визначені апеляційним судом для «забезпечення позову»), а йдеться про понад 12 тисяч інституцій, ВТРАТИЛИ СТАТУС ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ. Тобто повинні бути виключені із державних реєстрів зі всіма витікаючими (описаними вище) наслідками. Вже завтра Міністерство Юстиції України (виконавча служба) та держорган у справах релігій мають приступити до виконання діючих норм закону.

Професор Олександр Саган

Поділитися:
FacebookTwitter