Дорогі вірні Христові, дорогі християни, Церква Христова цього року, як і кожного, урочисто святкує Пасху. Мабуть, вірніше сказати, оспівує Воскресіння Христове.
В нашому будні ми як завжди заглиблюємося в турботи щоденні і не по-християнськи готуємося до свята. Наші святкові клопоти — це охайне житло, нарядний одяг і вишукана святкова їжа. Так справляли свої свята язичники. У них не було священного, тому цінували нарядне: одяг, їжу і питво.
На таку людську убогу релігійну свідомість звернув увагу апостол Павло. І щоб людина не звела таїну Небесного блаженства Христового, і святе не перевернула на клопоти про їжу і питво, апостол Павло віруючих настановляє: Hехай не ганьбиться ваше добре. Бо Царство Боже — не їжа i питво, але праведнiсть, i мир, i радiсть у Святому Дусi. Хто цим служить Христу, той угодний Боговi i гiдний схвалення вiд людей.
Отже, будемо шукати те, що служить мировi i взаємному повчанню. Заради їжi не руйнуй дiла Божого (Рим 14:16–20). Ми, християни, навіть маючи святе і священне, теж вміємо таїну свята повернути в життєві святкові турботи, тому Церква нагадує слова апостола Павла, що Пасха Христова — не їжа i питво, але праведнiсть, i мир, i радiсть у Святому Дусi. Апостол Павло зауважує, що краще не їсти м’яса, не пити вина i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй може загинути. Ти маєш вiру, май її у собi, перед Богом, бо все, що не з вiри є грiхом.
Тому Церква сьогодні, в день пам’яті жертви Христової, нагадує, що тілесна гріховна людина після падіння Адама у відсутності священного огрубіла, втратила відчуття святого і знання священного, про що нагадує Апостол Павло. Подібно каже і святий апостол першомученик і архидиякон Стефан в книзі Дій апостолів розлютованій юрбі, яка його побиває камінням: “Всевишній не в рукотворних храмах живе, як говорить пророк: небо престол Мій і земля – підніжжя ніг Моїх. Який дім побудуєте Мені, говорить Господь, чи яке місце для спокою Мого? Чи не Моя рука створила все це?” (Дії 7:48–50).
За словом Святого Письма, а особливо за словом святого архидиякона Стефана, Таїнство Царства Божого — це Жертва хресна, Жертва Пасхи, вона — єдина найсвятіша Жертва, Жертва Христової любові, а, отже, таїнство явлення дару нашого життя як Жертви Сина Божого Отцю в нерукотворному світі. Тому що Христос, як Син Божий і як Цар наш, у Собі приніс наше життя до Царства Божого і віддав Богові Отцю. Спаситель людині заявив: Сьогодні будеш зі Мною у Раю (Лк 23:43; Флп 1:21; Кол 3:4; 2 Кор 4:10–11).
Видається, що людина була створена для жертовного життя в Бозі, для принесення себе в дар Богу, дар любові, бо так зробив Син Божий. Та, на жаль, людина життя, як дар Богу, змарнувала і взагалі відпала від Бога, втратила Бога. А у відпадінні від Бога немає блаженного життя, поза Богом немає святої любові.
Свята Церква сьогодні переживає Пасху, спогад жертовної любові Сина Божого, Його хресної Жертви, принесення Сином Божим Богу єдиної найчистішої найсвятішої жертви в Небесний нестворений світ. Ісус Христос самовіддано з Своєї любові, любові Сина Божого, любові, яка ніколи нікого не зраджувала, і явив оту найдосконалішу жертву — жертву любові. Син Божий приніс Жертву – як життя, і життя – як жертву Богу Отцю. Син Божий явив людині дар милості як виправдання, як повернення любові в Бозі, як входження до Царства Божого, як єднання з Ним і в Ньому в нествореному світі.
Дві тисячі років тому в Єрусалимі за всіх жертву звершено, всіх пом’януто перед престолом Божим Царем вічності. Сьогодні ми, Церква, знову приносимо оту жертву любові, жертву вічності за все; ми приносимо Богу жертву вже як подяку і подяку як Жертву.
Ісус Христос поставив Себе Жертвою, Жертвою хвали, Жертвою єднання, що відбулося. А тепер Син Божий, що приніс Себе в Жертву, вдається до Отця з благанням про дарування людству Духа Святого. Я до Отця Мого іду І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде (Ів 14:12, 16–17).
Саме цей споконвічний взаємозв’язок виявився в Адамі як би розірваний. В жертві Христовій в Його Воскресінні подано нове розуміння Таїни Неба, розуміння Таїни Любові, що увійшла у Церкву. Хто любить Мене, того полюбить Отець, і Ми в ньому оселю сотворимо (пор. Ів 14:23). Жертва, Пресвята Євхаристія, в Церкві і в Царстві Небесному являється таїнством єдності, таїнством сходження Церкви до Сотворителя і наповнення Церкви життям Небесним, Сотворителевим життям.
На жаль, ми маловіри і знову впали. Таїна єдності Сотворителя зі створінням стала людиною сприйматися і визначатися не як повнота спасіння, а просто як один із засобів освячення віруючих через явлення нашого членства в Церкві — Тілі Христовому, як один з актів благочестя, а ще більше, повне відкинення Святощів любові. Відкинення святощів повертає людину в стан впалого Адама. Шукатимете Мене, і не знайдете; і де буду Я, туди ви не зможете прийти (Ів 7:34).
У день П’ятидесятниці на Церкву зійшов Дух Святий, а з Ним і у Ньому — новий час, нове створіння, час вільний від прокляття в Адамі. Ні, старий час не зник і у світі зовні нічого не змінилося. Але Церкві Христовій, яка живе в Дусі і Духом Святим, дано заповідь і силу перетворювати все впале в Адамі в нове в Ісусі Христі, нове створіння, новий час. Ось творю все нове (Об 21:5). Це не заміна старого новим, не видозміна у якийсь інший світ, це наповнення світу Божого Духом Божественної сили любові. Це той же світ, що створений Божественною Любов’ю, наповнений Божої слави, це той Едем, який у Дусі Святому ми бачимо і приймаємо таким, яким створив його Бог — небом і землею, наповненим Духом Святим слави Божої, про який Сотворитель сказав, що все дуже добре (Бут 1:31).
Отже, перебувати в новому часі означає перебувати в Духові Святому. Апостол Іван Богослов в день недільний переживає такий стан: Я був у дусі в день воскресний (Об 1:10). Апостол Павло теж про те говорить: в тілі чи поза тілом не знаю, Бог знає (2 Кор 12:2). Слова тайновидців звичайно промовлені до всіх віруючих, що живуть бодай у малому ступені набуванням Духа Святого, щоб Його силою перетворювати старий час і все впале в Адамі в нове в Дусі Святому.
Християнське богослужіння, і особливо вершину його, Пресвяту Євхаристію, Жертву, Таїну Церкви, реалію Царства Христового, не можна розуміти в категорії обряду, тому що обряд, прообраз, не вирізняє ні старого ні нового, а Таїна в Церкві будує, наповнює, творить священне (Ів 8:37).
Церква у часі вирізняє “священні дні” (Об 16:4; 1 Сол 5:2), священні періоди (2 Кор 6:2), у просторі (Лк 19:9) — священні місця (Мр 16:7), у матерії (Лк 22:19) — священні жертви (Мт 23:20). Все це відбувається в старому часі, але Дух Святий все Собою наповнює і в Дусі Святому все стає нове.
Отже, Хресна Жертва, Євхаристія і всі Таїнства відбуваються Духом Святим в новому часі, в Дусі Святому. Всі вони від початку до кінця є Таїною Духа Святого, Який все, що звершується в Церкві у часі світу цього, кожне священнодійство реалій світу цього перетворює у реальність світу вічного. Так Ісус Христос покладенням руки, чи владним словом Духа Божого зціляв, повертав нове здоров’я, чи нове життя людині. Так Церква Христова невидимо зціляє духовно, в Дусі Святому подає духовне здоров’я (Мт 28:20). Це Таїна Царства Божого, яка не може бути виражена словом, виявлена в поняттях світу цього, тобто чуттєво, видимо. Це та реальність, яку ми вище назвали Таїною, Яку явив в чудах Ісус Христос, яка властива була до падіння всьому творінню Божому, але яку людина змарнувала, перестала пізнавати і відчувати Священне в цьому упалому світі.
Таїнство відбувається, його зміст і природа – в Бозі, і радість цього життя у спілкуванні з Ним. І ото від цих Таїн у Раю й блаженне безсмертя. Перша людина Адам у Раю спокусився їжею, тому у світі цьому запанувала їжа. Але її полон не до життя, а до смерті, до розпаду і розлуки. Тому Христос, прийшовши в світ, назвав Себе Божим Хлібом, що сходить з неба і дає життя світові (Ін 6:33). «Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, не матиме спраги ніколи» (Ін 6:35).
Таким чином, Христос є Хліб Небесний, тому що Свята Євхаристія містить у собі весь зміст, реальний духовний камінь нашої віри в Нього, як в Спасителя і Господа, як в Царя Неба і землі (Лк 20:17). Він є Життя, і тому Істинна Їжа. Оте Своє життя Він приносить у жертву за всіх і за все, щоб наситити нас всіх Свого Життя — Життя нового, нового творіння, і явити нас, найперше самим собі, як Тіло Христове. На все це Церква відповідає: Амінь, істинно так.
Церква все приймає вірою, все Духом Святим приводить до оновлення. Весь обряд, вся дія Таїни Церкви, а особливо Літургії є явлення однієї духовної, Небесної реальності, Царства Божого, з якого складається все спасенне діло Таїни Жертви Христової. Але, зауважмо ще раз, повнота тут не в звершенні, а в явленні. Тому що Господь Ісус Христос являє не щось нове, чого до цього не було. Ні, у Христі вже все є реальне, воно відбулося, а сьогодні усе, що у Ісусі Христі оновлене Духом Святим, даровано нам. У Ньому ми одержали доступ до Отця і спільність Святого Духа і передбачення Нового Життя в Царстві Його (Еф 1:4).
Отже, дорогі християни, наші прабатьки Адам і Єва володіли дарами Духа Святого, як ангели, мали спілкування з Богом, в Дусі Святому, та недооцінили благо Небесне, а навпаки — невдячністю зрадили Бога, стягнули на себе і своїх нащадків прокляття. Церква сьогодні, як і кожного року, святкує торжество Пасхи, поринає в хресну жертву Ісуса Христа, як в дар любові Богу. Спаситель показав нам Своєю жертвою, що жертовною любов’ю можна повернути собі Царство Небесне, здобути єдність з Богом Отцем в Святому Дусі.
Усе менi дозволено, та не все корисне; все менi дозволено‚ та нiщо не повинне володiти мною. Їжа для черева, i черево для їжi; але Бог знищить i те i друге. Тiло ж не для блуду, а для Господа, i Господь для тiла. Бог воскресив Господа, воскресить i нас силою Своєю (1 Кор 6:12–14).
Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нiчого не здобуваємо; чи не їмо, нiчого не втрачаємо. Однак бережiться, щоб ця свобода ваша не стала спокусою для немiчних (1 Кор 8:8-9).
Бо Царство Боже — не їжа i питво, але праведнiсть, i мир, i радiсть у Святому Дусі. Хто цим служить Христу, той угодний Боговi i гiдний схвалення вiд людей (Рим 14:17).
Ісус говорить учням: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його (Ів 4:34).
Ісус же сказав учням: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Тіла Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Тіло Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому. Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене. Цей і є хліб, який зійшов з небес (Ів 6:55).
Дорогі християни, святий архидиякон Стефан в хвилину смерті викликує: Ось я бачу небеса відкриті і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога (Дії 7:48–50). Треба зауважити, що Стефан бачив в Дусі Святому. А св. Іван Златоуст у бесіді про хрест Христовий і розбійника говорить: Коли прийшов Христос і постраждав поза містом, Він від прокляття Адамового очистив всю землю, зробив усяке місце священним, святим для молитви. Тому, нарешті, вся земля, зробилася храмом і усяке місце стало святим для молитви, тому що «Бог є Дух, Який всюди перебуває і Собою все наповнює» (Ів 4:24).
Дорогі віряни, Син Божий, Господь наш прийшов з Неба і все зробив для нас, всі помилки людини виправив, щоб ми, християни, помираючи, не як архидиякон Степан в Дусі Святому побачили Сина Божого праворуч Бога, але щоб ми жили згідно Жертви Христової і, як істинні християни, виявилися духовно освідомленими; щоб не жили життя в порожнечі і не святкували Пасху заради їжі і одежі, щоб життям і смертю ми наслідували Спасителя нашого Ісуса Христа, щоб Спаситель міг сказати до нас Своє благословенне предвічне слово: сьогодні будеш зі мною у раю. Амінь.
Христос Воскрес.
Воістину Воскрес.
