Запитують, відповідаю
УЦеркві практикується форма благочестя, — поклони. Поклони є великі і малі, доземні і поясні. Дуже благочестива Росія дуже виконує канони Церкви і, навіть, тим фанатизмом хворіють й наші. Канон рекомендує в дванадесяті свята, в неділі поклонів не робити (не обов’язково), але воно набуває форму «неможна». І в результаті такої маніпуляції ми поклонів зовсім не робимо. Нині я прийшов до храму і поклони робити не можна, а завтра можна, але я не маю як піти до храму. Але вдома я поклонів не роблю. Спаситель запитує: хіба збирають з терновника смокви? (Мт 7:16) Ісус Христос показав, що пізнають рослину за її плодами. Всяка рослина, яку не Отець Мій насадив, викоріниться (Мт 15:13).
Святе Письмо вчить, що терновник стає причиною пожежі лісу, тобто, деревина терену швидко на сонці висихає і терновник спалахує вогнем. В такий спосіб вогонь запалює траву і отак згорають горді і величаві кедри. В книзі Суддів йде мова про терновник легкозаймистий. Терновник сказав деревам: якщо ви згідні, щоб я був вашим царем то заспокоюйтеся під моєю тінню, а якщо ні, то вийде вогонь з терновника і спалить кедри ливанські (Суд 9:15).
Пророк Ісая теж говорить про терновник. Пророк каже, що вся земля стане терновником. Господь показує, що недбалі опущені люди впадають в зло (Іс 7:8), а потім, за прикладом поганих людей, які безчинствують, віддадуться злу люди поважні і сановиті. Отак терновник запалює горді кедри. Отак земля, суспільство стане терновником (Іс 33:12). Впадуть в зло люди марнославні, а потім всі люди і народи згорять як терновник.
Оце так ми вміємо будувати наше християнське життя, втілювати в нас закон Божий, мораль Неба, будувати Подобу Божу в нас. Але якщо ближче до слова правди, то вище згадані поклони і канони мають певну основу. Св. Письмо оповідає, що у Старому Звіті всюди на першому місці були поклони не лиш Богу, але й людям, як звичай ввічливості. Патріархи, Мойсей і пророки, коли торкалися святості Господньої, уже більше без поклонів про Бога не дозволяли собі розмовляти (Вих 3:5). Все Святе Письмо лиш оповідає як віруючі і благочестиві люди поклонялися царям, вельможам…
Ми не будемо шукати благочестя десь поза Церквою. Ісусу Христу поклонялися волхви (Мт 2:11), що принесли Ісусу Христу дари. Ісус Христос навчає, що написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому єдиному служи (Мт 4:10). Ісус Христос не навчає, що у день святковий Богу поклонів робити не можна. В самий день Пасхи жінки мироносиці поклонилися Ісусу Христу і поцілували ноги Його (Мт 28:9–17). Учні з Єммаусу в самий день Пасхи поклонилися Ісусу Христу (Лк 24:52). Хотівши відмінити поклони в святкові дні, треба найперше засудити поклін жінок мироносиць і поклін учнів Христових, що поклонилися Ісусу Христу в самий день Пасхи.
Віруючі в ранній Церкві не мали обмеження на поклони. Вони співали Ісусу Христу пісню «Воскресіння Христове бачивши, поклонімось Святому Господу Ісусу…, хресту Твоєму поклоняємося Христе…». Невже християни ранньої Церкви тільки співали, і не кланялися Ісусу Христу. Таких християн засуджує апостол Іван. Не люби словом чи язиком, а ділом і правдою (1 Ів 3:11). Ще суворіше таких християн засуджує апостол Яків. Людина може сказати до тих, які мають потребу в одягу і в їжі, скаже, ідіть з миром грійтеся і споживайте, але не дасть необхідного для тіла, яка користь з слова? (Як 2:16). Якщо християни ранньої Церкви були б поклонялися лиш словом, чи не засудив би таких християн апостол Яків?
Як відомо з історії Церкви, було багато допитливих християн, зокрема про Особу Ісуса Христа. Він Бог чи створіння? Дух Святий Бог чи створіння? Богородиця народила Бога чи людину? Церква на визначення догм, правил і канонів віддала історії сім століть, щоб вдоволити таке ревне, допитливе благочестя. Такі ревні християни є і сьогодні серед мирян, серед священиків і серед єпископів. Премудрий Сирах вчить, що багато впали від меча та більше впали через язик (Сир 28:21).
В четвертому столітті вже були християни не тільки за бажанням, за вірою, за ревністю, а просто хрещені по вірі і за бажанням батьків, як звичайно народжені в християнській родині. Вимушені християни вимагають легкого спасіння, нагороди без труда, і св. Василій Великий для таких християн видає такі канони. Так ми і досьогодні живемо — не шукаємо Бога, а зневажаємо Його, і шукаємо недоліків одні у одних. Ці канони св. Василій Великий написав не як канони ревності. Він видає таку постанову не як заповідь благочестя, а як висновки на обурення неревних християн. Хто буде обмежувати поклони Богу той поклониться дракону і його звіру (Об 13:3).
Є особисте благочестя. Людина не зовсім похилого віку захворіла і виявилося, що не може робити поклонів. Не в поклонах кривда, а людина хоче ласки у Бога, щоб поки могла сама себе обслуговувати. Коли до такої людини повертається здоров’я, невже таку людину можуть зупинити постанови і канони не робити поклонів подяки Богу? Багато дівиць виховувалися в храмі Старозавітної Церкви. Кожну з них батьки дарували Богу. Всі виховувалися на Мойсеєвому законі. Батьки за законом Мойсея дітей дарували Богу, та, досягаючи зрілого віку, вони виконували закон Мойсея, легковажно, безвідповідально віддавали себе чоловікам. Тільки якось єдина Пречиста Діва Марія зуміла і закон Мойсеїв не порушити і обіти батьків виконати. Батьки в обіті не обмежили, що дарують Богу до зрілого віку, а дарували назавжди. Тільки Діва Марія збагнула глибину обіту батьків.
Діва Марія не лиш виконувала закон Божий, а Вона жила ним, шукала як виконати найкраще, бо це — Господу Богу. Вона виконала заповідь Божу «люби Бога понад усе». Невже Бог може позбавити Царства Небесного людину, яка Йому на Пасху поклонилася до землі, що Син Божий нахилився до неї, людини, і принизив Себе заради спасіння її. Невже, якщо людина чи священник поклониться в свято Преображення, що Спаситель відкрив Апостолам і Церкві Свою нестворену Божественну природу. І якщо за таку ласку поклонитися Богу доземним поклоном, то людина Бога прогніває і попаде до пекла? Чи може таких поклонників Отець Небесний шукає Собі ? (Ів 4:23)
Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний є; і люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю і всіма силами твоїми. І нехай будуть слова ці, які Я заповідаю тобі сьогодні, у серці твоєму [і в душі твоїй]; і навчай їх дітей твоїх і говори про них, сидячи в домі твоєму і йдучи дорогою, і лягаючи і встаючи (Повт 6:5).
Був час коли Церква Христова пережила войовничий атеїзм. Після розвалу атеїстичної імперії народ почав горнутися до храму. Ти, як священник не вимагав від людини поклонів, а радів, що люди є в храмі, є для кого служити, є кому проповідувати. Років п’ятнадцять ти чекав поки такі християни стануть на коліна. А коли і як з такими християнами про поклони мовити? Наші прадіди не всі мали освіту, не всі в сім’ї мали молитовника, а молилися Богу зітханнями і поклонами. Як таким християнам не дати права робити поклони в святкові дні? Отак сліпий від народження поклонився Ісусу Христу (Ів 9:38).
Наші прадіди не мали ні освіти, ні молитовника, а знали катехитичну частину на пам’ять, бо в Церкві женихові, який не знає цієї частини катехізису, шлюб не дадуть. Вірю, що сьогодні священники з вищою освітою, в тому числі і архієреї, тієї частини катехізису не знають, а може й ніколи не читали, тобто не рівняються прадідам мирянам. Зараз такі питання виринають хіба для того, щоб когось принизити. Є питання складніші, працювати є над чим. Треба не шукати чим кого принизити, а проповідувати розумно, щоб було для кого служити. Ми не вміємо бачити, що насувається морок безвір’я , байдужість до Церкви, до Бога. Ми у попередників ще щось прийняли чи примножимо, або, чи хоч збережемо, щоб своїм наступникам було що передати?
Апостол Іван був при розп’ятті Ісуса Христа, і коли Марія Магдалина сказала, що взяли Господа і не знає де поклали Його, апостоли Іван і Петро побігли до гробу. Іван побачив обстановку в гробі і повірив, бо він був при розп’ятті і покладенні до гробу, а Петро мав на совісті відречення і побачив плащаницю, яка зберігала порядок, який був на тілі Ісуса Христа, не міг повірити, тому пішов від гробу дивуючись з того що сталося. Хто вміє жити Церквою, той вдосконалює обряди, традиції, цінує вірних, а хто входить не дверима, а десь перелазить, — той злодій і розбійник (Ів 10:1).
