Пожертва-Донат

Про вогонь з Неба на содомлян

Поділитися:
FacebookTwitter

Свята Євангелія на сьогоднішній день, яку ми слухали, подає нам деякі речі тривожні. Для нас корисно зосередити увагу на потопі, на Содомі і зруйнуванні Єрусалима. Трагедія потопу, Содому і зруйнування Єрусалиму, ці речі в устах Ісуса Христа йдуть в одній площині. Вони між собою споріднені, їх Ісус Христос не розділював, а узагальнює. Де труп там і орли. Ото, де гріх, де злочинець там і гнів Божий, там радість пекла (Мт 24:28; Лк 17:37). Тобто, люди мали гіркий досвід страждання, мук і трагічної насильницької смерті, та, на жаль, позитивних висновків не зробили. Події, перелічені Спасителем, розділені тисячами років, і люди про це Богом ознайомлені й застережені, але знову і знову від пересичення, від досягнення добробуту з ганьбою гинуть. Ісус Христос каже, що був великий статок. Їли, пили, женилися, виходили заміж, будували, купували, продавали (Мт 24:38; Лк 17:28). Спаситель характеризує суспільство виразниками великого дозвілля. І те саме каже за Содом і Гоморру та інші події.

Щоб ми ближче зрозуміли Содом і Гоморру. Земля ханаанська була родюча, ситна. Її Господь віддав Симові — старшому синові Ноя, який мав права і привілеї такі: старшинство над братами, гідність священника і батьківська спадщина. Значить Сим у спадок від Ноя отримав дану землю. Цю землю захопили нащадки другого сина Ноя, Хама. Хам народив Ханаана. Саме він захопив Симову землю. Він всупереч Божого розпорядження ще й захотів прославити ім’я своє. Батько Ной за непорядність сина передрік його недобре майбутнє: Такою поведінкою великого не здобудеш хіба лиш будеш рабом у своїх братів (Бут 9:25). Син Ноя Хам і онук Ханаан захотіли довести, що слово Боже не станеться, а навпаки, що вони увіковічнять свою славу, побудують храм, святилище своїм богам (Бут 11:4). Так і ми вміємо нариватися проти заповідей Божих тому і наш порив вінчається такими ж успіхами. Ото нащадки Ханаана не побудували омріяного святилища, а розсварилися і розійшлися. Тим часом симіти, Симові нащадки, пішли в іншу землю — в Месопотамію і там осіли. Земля була не населена і за що битися?..

Минали століття, та Господь Свого благословення Симові не забув. На цій землі нащадки Хама святилища не побудували, позитивної пам’яті про себе не увіковічнили, розсварилися, розділилися і розійшлися; але ханаанці цієї землі не покинули. Через кілька століть Господь Бог захотів обіцяну Симові землю повернути нащадкам Сима.

Господь нащадка Симового Авраама, який був здатний вірити і коритися Богу, покликує з Месопотамії до землі ханаанської. І явився Господь Авраму і сказав [йому]: нащадкам твоїм віддам Я землю цю (Бут 12:7). І повірив Авраам Господу Богу. Авраам мав нажите місце: житло, майно, слуги, стада, але усе тут нажите Авраам покидає і з якимись стадами та зі слугами, які захотіли бути в його підпорядкуванні, іде за покликом Божим.

В тому часі зло вирувало. Сильніші племена нападали на слабших і їх захоплювали в рабство (Бут 4:8). Були люди, які вміли вести дипломатію з сусідніми племенами. І Авраам був один з тих, які вміли вести цю дипломатію з сусідами. І ханаанські племена, навіть ворожі семітам, схвалили Авраама. Ти серед нас єдиний князь Божий (Бут 23:6).

Коли Господь Бог покликав Авраама, до землі обіцяної, то за ним пішов син брата Авраамового Лот. І у землі Ханаанській вони почали багатіти, бо земля Ханаанська була багата на пасовища і не заселена. І так пастухи йшли за стадами туди, де були ситні пасовища. Пастухи Лота і Авраама почали суперечитися за пасовища. Авраам став і сказав до Лота: навіщо нам сваритися. Ото яка земля простора, відділися від мене; і каже до Лота: якщо ти направо, то я наліво, а якщо ти наліво, то я направо (Бут 13:9). Авраам був покликаний Богом, а Лот пішов за Авраамом. Якщо б Лот був підкорився Авраамові, який мав обітницю Божу, то Лот був би приєднався до справи Небесної, до народження Месії. Лот був господарний і захотів бути окремою особистістю, і мати право обирати, хочу те чи хочу інше. Практично воно буває так: ми завжди обираємо там де є вигода і користь, але там де є спокуса користі обов’язково є гріх, приховане зло, тобто, де є гріх, там є приманка — користі. А там, де нема користі, там нема гріха і там ледве будеш виживати, але пізніше Господь Бог тобі подасть користі. Але зараз, вже, ти не бачиш якихось здобутків, єдине бачиш, — що гріха немає. Ото Лот підвів очі свої на зелені пасовища. Це була долина, а долина завжди буває волога і бажані пасовища стали спокусою для Лота. Лот обрав околиці Солоного моря, тобто, обрав пасовище біля Содому та інших п’яти розбещених міст.

Жителі Содому були непорядні. Земля була урожайна, багата, труда і великої праці не вимагала. Через те жителі в ситності названих міст віддалися розпусті і то безтямній, ганебній, одностатевій. Така соромна розпуста сьогодні полонила не сказати Європу чи Азію, але з болем треба визнати, на сором нас, людей, що розпуста полонила всю планету. Які країни багатші — там безсоромства більше. Господь докоряв ізраїльтян за отаке паскудство і наголошував, що навіть не соромляться, а навпаки хваляться своєю ганьбою (Єр 6:15; 8:12; Іс 1:10).

Сьогодні такі одностатеві живуть наче в шлюбі, на виховання з дитячого будинку беруть покинену матір’ю дитину, бо чоловік з чоловіком, жінка з жінкою народити не можуть, а співживуть заради якогось там брудного кохання. Вони беруть дитину з дитячого будинку, яку покинули батьки і наче усиновлюють, щоб коли виросте, і дитину використати до своєї ганьби; і називають себе батько номер один, а це батько номер два. Це божевілля. Оце спалений Богом Содом в наш час нас не нарозумлює. Зло повертається до суспільства. В Содомі та в інших п’яти містах це зло стало панівним.

Поруч з ханаанським злом ідолопоклонства жив Авраам благочестиво. Лот був Богошанувальний, дотримував мораль згідно совісті, та, на жаль, жив серед розбещених і мало не став жертвою гніву Божого, посланого на Содом. Не скорився, не підпорядкувався Авраамові… був би якусь частку у Бозі біля Авраама знайшов.

На сході завжди жарко. Дороги польові і люди, коли подорожували, то пішки, в крайньому разі на ослі (Неем 2:12, 14). І, одного спекотного дня Авраам побачив трьох мандрівників, що подорожували. Він вибіг до них і запросив їх у своє шатро, запропонував помити ноги, просив спожити їжі і відпочити, щоб могли подорожувати. Вчителі Церкви вважають, що ото Авраамові явився Бог в Пресвятій Тройці. З розмови небесних мандрівників видається, що це Син Божий, Якого ми в Новому Завіті називаємо Ісус Христос, з двома ангелами. Але, і так правильно, і так правильно, бо це все прообраз майбутнього, або навіть все прообраз потойбічного світу. Авраам наказав своїй дружині Саррі приготувати їсти і дати відпочити, обслужити людей до подорожі.

Авраам розмовляв з Трьома Мандрівниками і зрозумів, що це якісь Божі посланці. Вони, розмовляючи з Авраамом, сказали, що через рік має сповнитися обітниця Божа — вони знову завітають до Авраама і дружина Авраама Сарра народить йому сина, якого Господь Бог ще в молодості обіцяв Авраамові. Сарра тоді мала років дев’яносто.

Глибокий вік Сарри був дуже великим прикладом для Пречистої Діви Марії, що у Бога не знеможе ніяке слово (Лк 1:37). Пречиста Діва Марія в Саррі мала добру основу, щоб повірити, що Дух Святий на Неї зійде і вона безмужньо народить Сина Божого.

Господь Бог сказав до Авраама: піду в Содом, бо їх крик дуже вразливий і подивлюся, чи насправді так є, чи ні (Бут 18:20). Господь, Бог все бачить, все знає, але захотів Господь, щоб нас попередити, що Господь карає таке зло і, щоб Авраам з Содому вимолив у Бога свого племінника Лота. Авраам схвилювався, бо вже зрозумів, що Господь Бог йде покарати злочинних, розпусних, безтямних содомлян. Авраам почав шукати, яким методом можна порятувати Лота. Авраам запитує чи помилуєш місто, якщо в ньому найдеться п’ятдесят праведників… Та не знайшлося у Содомі навіть п’яти праведників. Тоді Господь Бог виводить Лота з Содому, а на Содом посилає сірчаний дощ, чи інакше — вогненний дощ.

Святе Письмо подає, що Лот з дочками народили синів. Це так Господь Бог подає застереження, щоб подвижники в такий спосіб самі для себе не народжували ідей і не вважали свої задуми подвигом, бо те, що від Бога, воно має засади вічності, а ті подвиги, які ми здатні породити, подвиги нами надумані, спасіння не принесуть. 

Лот не хотів скоритися волі Божій, скоритися Авраамові. Від дощу вогненного з Содому наче втік на безлюддя. Дочки Лота народили синів Сини стали родоначальниками двох народів, Моавітів і Амонітів. Вони протягом всієї своєї історії ненавиділи ізраїльтян, вбивали їх, а потім Навуходоносором та ізраїльтянами самі були зовсім знищені. До приходу Месії Моавіти і Амоніти не дожили, лиця Месії не бачили. Тобто, коли ми самі породжуємо ідею про подвиги, такий подвиг в Бозі майбутнього не має. Моавіти і Амоніти жили поруч з нащадками Авраама і Якова, вони завжди ізраїльтян ненавиділи і раділи, коли Господь Бог карав ізраїльтян. Так нами породжені ідеї воюють проти ідей Божих. Господь, як люблячий батько, ізраїльтян карав і милував.

Лот був богобоязний, бо коли прийшли два ангели до Содому, Лот прийняв їх у свою оселю, боровся за честь мандрівників. Содомляни охоплені до них похіттю, хотіли, щоб їм цих чоловіків Лот видав для розпусти. Та ангели Божі вразили содомлян сліпотою, а Лота вивели з Содому, Содом спалили вогнем з неба. Моавіти і Амоніти, як плем’я, перед приходом Спасителя стали знищені і більше про них згадки в історії немає. Ото отакі плоди самонадуманих подвигів. 

Ісус Христос, коли говорить про кінець світу, то за приклад трагічної долі приводить жінку Лотову (Лк 17:32). Вся сім’я Лотова мала наказ не оглядатися, а вона не виконала наказу Божого. Отак і ми ніколи не коримося заповідям Божим. Монахи в монастирі обирають настоятеля і коряться настоятелеві як Божій волі. Настоятель, обраний монахами, кориться волі монахів як волі Божій. Настоятель в імені Божому турбується про спасіння монахів, як про своє спасіння. Отак і настоятель і монахи виконують волю Божу. Це зразок для богобоязної сім’ї. На парафії парафіяни послушні священникові, священник єпископові, єпископ патріархові, патріарх кориться собору єпископів, які його обрали. Лот не підкорився Авраамові, жінка Лотова не виконала волю Божу, і ота непокора завершилася трагедією. Самовладдя не побачить лиця Месії. Самовладдя саме собі породжує закони: самі ними жили і загинули, пам’ять про них зникла.

А зараз знову повертаємося до покарання содомлян. Якимось чином мені випала нагода слухати дослідження вчених про вогненний дощ у Содомі. Вчені про це на здобутому досвіді міркують так. Господь Бог передрік, що Содом за ганебні беззаконня згорить. Люди пересичені горіли розпустою і відповідно до того вогонь пекольний має їм відомстити, має їх палити всю вічність. Господи, рятуй нас від самовладдя. Але звідки і як взявся дощ сірчаний, вогненний? Вчені міркують, що падав метеорит з космосу. Він коли летить з великою швидкістю, то від тертя з повітрям нагрівається і згорає. Метеорит впав десь у Європі і коли впав, то підняв у повітря бурю вогненних часток, а повітряна маса, як синоптики кажуть циклон, оті частки поніс на міста про які оповідає Святе Письмо. Отак люди заслужено живцем згоріли. Отакий гнів Божий, отаке провидіння Господнє про людину. Отак Господь Бог показує не лише, як содомляни горіли, а й усі розпусники отак будуть горіти, будуть спалені вогнем як содомляни. Содомляни спалені вогнем земним, а розпусники будуть горіти вогнем духовним вічно. Страждання у вічності буде таке як від земного вогню. Це найгірше покарання.

Напрошується запитання, куди ми з вами йдемо? Сьогодні ми маємо в Україні між Росією і Україною війну. Війна – це не є щось нове. Війна почалася від Каїна і Авеля. Це була осібна війна між двома людьми, а потім стали між собою воювати племена. У війні Господь Бог завжди очищував суспільство від тих людей, які не здатні були народжувати нащадків Царства Небесного, громадян Неба. Люди жили для себе, волі Божої не потребували. Не мали бажання народжувати громадян неба, а бажали розпусти. Їх мораль Божа не влаштовувала. Такі люди передчасно сходили з цього світу, передчасно, не народивши нікого. Вони, або їхні батьки, чи діди не угодили Господу Богу, і Господь Бог присікає продовження їхнього роду. 

У Старому Завіті Давид підносить тридцять воїнів, заслужених, яких він перед Господом Богом кладе як велич, як заслужених, які варті перебувати в Царстві Небесному, бо воювали за честь імені Божого (1Хр 11:25–47). Вони як всі воїни на війні, вбивали ворогів народу Божого. Старий Завіт не засуджує вбивство ворога. Але тоді існував закон «Око за око, зуб за зуб, смерть за смерть» (Лев 24:20). Тоді Господь Бог устами пророків передрікав, що має прийти Месія. Ісус Христос мав прийти як джерело життя, щоб страждати за наші гріхи, покласти зразкове життя людини, як приклад для людства, бути вбитим і через вбивство, через смерть тілесну, зустріти смерть, як духовну субстанцію, яку породило зло, і умертвити, чи збезсилити зло, смерть. Христос смерть не вбив. Іван Богослов у книзі Одкровення каже, що смерть – лжепророк і звір, після суду Божого кинені в озеро огненне (Об 20:10, 14). Христос смерть лише обезсилив до тих, які живуть в Ісусі Христі для Бога.

Зараз повертаємося знову до війни в Старому Завіті. Поразка в битві для ізраїльтянина була великим соромом, а коли хтось вбив ізраїльтянина, то для ізраїльтян був великий сором; переможений ізраїльтянин, вбитий ворогом рівнявся до необрізаних (Єз 28:10; 31:18). Поразка засуджувалася як велике зло. А тепер повертаємося до наших воїнів, вже сучасних. Є люди, які здатні вбивати ворога, є люди не здатні на вбивство, які вражаються совістю. Недобре коли люди звикають до вбивства. До вбивства звикають владолюбці. Злий дух Ісусу Христу заявив, що він дає владу владолюбцям за покладені йому поклони (Мт 4:9; Лк 4:7). Такі люди, пристрастившись до владолюбства, звикають до вбивства і такі вбивство вважають за чесноту. Якщо владолюбець не погоджує вбивство з заповідями Божими, а сам породжує закон, як нащадки Лотові, то несе відповідальність перед Богом сам, як і Амоніти й Моавіти не побачили лиця Месії. Є люди хитрі, які вміють на чужому горі багатіти. Це люди лукаві, непорядні. Вони всередині себе не мають ніякої правди. Таких совість вбита, вони не керуються ні законом Божим, ні постановами державними. Оті, що пішли на війну, борються за якусь правду, якою керується людство планети. Мабуть такою боротьбою за правду боровся благорозумний розбійник, якого Спаситель прийняв до Небесної Слави. Є громадяни України лукаві в іншому. Вони іншої національності. Вони лукаво заявляють, що війна не їхня. Якщо тобі Україна не батьківщина, то використай своє право і повернися на батьківщину. Але діти в Україні здобувають освіту, в Україні людина пенсію отримує, в Україні всіма пільгами користується, як громадянин України, а війна «не його». Оце гарне виправдання. Та Господь Бог є предвічна правда. Якщо у таких і подібних до цих людей немає правди, то чим вони з Богом спорідняться, чим будуть подібні до Бога, чию набудуть подобу? Такі шукають лише наживи, вигоди і користі на всілякому горі людському, і всі, що самі для себе породжують закони, як Московська Церква в Україні, – це люди без майбутнього.

Але нас ніхто не уповноважив людям за помилки виносити вирок; на суд праведних і неправедних є Господь Бог на небі. Нам би поміркувати, чи оце, що діється навколо нас, поглинає нас, не наближає нас до кінця світу. Ісус Христос показав, як ми вже сьогодні згадали, що неморальне людство Господь покарав потопом, розбещених содомлян спалив вогнем, розпинателів невинної Людини покарав зруйнуванням Єрусалиму. Спаситель не відділяє, а до перечислених трагедій зараховує й кінець світу. Потопом Господь знищив масову аморальність, яка не піддавалася лікуванню. Господь Сам сходив до народу Божого, до содомлян, які ніяку мораль не приймали (Лк 22:67–68). Коли вже суспільство не можна полікувати ніяка мораль, ніяке чудо ними не приймається то суд один: віддам беззаконникам землі на розграбування (Єз 7:2, 6).

Господь Бог індивідуальні гріхи лікує простіше. Карає людину неміччю, і знемічніла безпорадна людина каже Богу, що ти Господи зробиш, те нехай вже буде. Таку людину Господь вже може помилувати. Суспільне зло лікувати складніше. Господь через пророків на пожежі лісу навчає про зіпсуте суспільство. В час засухи ліс ще має глибоко корінь і ще живий. А терновник швидко висихає і має властивість спалахувати. Коли спалахує, то запалює бур’яни, а бур’яни ведуть до кедрів, до хвойних дерев і вибору немає — згорає все. Так буває з суспільним злом, тобто, між людьми. Зіпсуті люди, або невиховані, запалюються злом, а на них дивляться люди чесні, які в суспільстві насаджують традиції, які бувають розумом села, чи міста, чи держави. На них все суспільство дивиться і запалюється їхнім злом. Князі, інтелігенція, що веде громаду, насаджує традиції, звичаї, запалюється злом впалих. Тоді запалюються цим злом всі. Небо мовчить, Господь вичікує на виправлення і не карає злочинця. На зіпсутого злочинця люди, наділені розумом, совістю, люди сановиті задивилися, і йдуть за злочинцем в пекло.

Але повертаємося до війни сьогодні. Ми сказали, що є злочинці, але нам необхідно побачити, що в наш час виринули содомські розпусники, як їх сьогодні називають «нетрадиційної орієнтації». Це зло запанувало, воно вилізло з підпілля. Люди перестали соромитися своїм злочинам. А закону Божого їм ніколи не було треба, ні буде треба. Содомські розпусники не шукали заповідей, закону моралі і, здається, тому так ганебно і низько впали. Ісус Христос каже: якщо б Содомі були явлені сили чудодійні як в Ізраїлі, то Содом залишився б до сьогодні (Мт 11:24; Лк 17:29). Ця мерзота в Україну наче з-за кордону іде, але в Україні своїх безсоромних вистачає. За кордоном наче більше статків і більша, а навіть велика, сваволя; люди маєтні та, на жаль, аморальні. Їм якось виходить самітно, що вони одинокі у такому паскудстві, маючи кошти, посилають ці кошти тим, які шукають паскудства, чекають на якісь дармиці. І оце збирають у нас в Україні таких злочинців і виходять засвітитися, а саме у великих містах парадують, фотографуються, висилають фотографії багатієві, а він їм подає винагороду за злочин. Парад злочинців рекламують, а ми зі своєї сторони якимсь чином реагуємо. Хтось схвалює, хтось засуджує, хтось бридиться. Кожний як сприймає оту ганьбу, такі пізніше пожинає наслідки. У тих, які співчували, жаліли таких, що вони люди такими народжуються, у таких пізніше народжуються онуки чи правнуки такими. В когось діти міняються і стають нетрадиційними. Плоди зла рясні. На жаль, навіть папа Римський отаких негідників, яких Господь Бог спалив у Содомі, сьогодні в Церкві, моральній установі Сина Божого, називає дитиною Божою. Суспільство на чолі з головою Католицької Церкви втратило всякі норми дозволеного.

Сьогодні ми маємо війну, але щось та війна нагадує нам Содомський вогненний дощ. Хоч ракети, хоч дрони, хоч яка там вогнепальна зброя, як вже її там називають. І ото, чи не наближує нас Господь Бог до трагічного кінця світу. Як колись на Содом, так сьогодні на наші голови падає вогонь, горять люди. Поки що горять наче лише бази, але вже і люди страждають. Ото каже Ісус Христос, що коли почне як в Содомі чи при розп’ятті невинної людини діятися, піднімайте голови, бо кінець під дверима (Мт 24:6; Мк 13:7). Отже, оця війна у багатьох викликає посмішку, а багато шукають, як нажитися, як вихитритися, щоб і забагатіти, і не йти на війну вмирати. Ті, що йдуть умирати, будуть виправдані не як вбивці, а як правдолюби. Ісус Христос слузі первосвященника сказав: якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене? (Ів 17:23). Так мають право сказати українці росіянам: я твого майна чи землі не захоплюю, я тобі жити не заважаю, а самі українці як уміють так живуть на тій землі, яку Бог дав їм. А росіяни мають землі більше, ніж досить, і навіщо українцям диктувати свої аморальні порядки; захотіли підпорядкувати собі народ свободолюбний, а якщо не підпорядкувати, то просто знищити, щоб такого народу не існувало.

Сьогодні в час війни багато є тих содомських злочинців, які, мабуть, на війну не пішли, але й на парад не виходять. Років двадцять тому українські священники московської Церкви в Україні в храмах в обороні своєї моралі кричали, що до Європи не можна йти, бо в Європі оцих содомців дуже багато, а потім виявляється, що у Росії, в європейській частині, а ще більше в азійській частині російської Церкви, мабуть, більше оцих злочинців, ніж в європейських державах. Українські священники московської Церкви праведності ні своєї, ні російської не довели. Мусимо погодитися, що злочину в Росії достатньо, а може й найбільше. У Європі більше схильні до цієї ганьби відкрито. А в Росії — як оця війна на весь світ свою ганьбу засвітила. У Росії немає слова правди. Уся позитивна розмова надумана, сфабрикована неправда, якою Росія хоче переконати та перемогти всю планету, наче вона єдина правдомовна.

Отже, ми сьогодні поглянули на війну, яка вже відкрила свою місію на планеті. Здається на землі Правди шукати, вже надармо, як у допотопних. Бо ніяка мораль людиною не сприймається, якщо вже глава такої моральної організації, аморально заявляє, що содомські розпусники — це сини Божі. Виринає питання, а за що Син Божий приймає таке приниження і катування. А якщо вони всі є синами Божими, то за що розпинався Син Божий? За що приймав приниження якщо вони і без Жертви Сина Божого є синами Божими? Ісус Христос не просто собі сказав, що дітьми Божими можна стати, від води і духа, тобто, людина повинна свідомо видати акт волі — бажаю бути людиною Божою, прийняти хрещення і взятися будувати життя в Бозі. А коли не будувати життя в Бозі, то як називати себе дитиною Божою?

Хто справді бажає бути дитиною Божою, той мусить приєднатися до моралі небесної. А хто сьогодні хоче моралі? Сьогодні храми порожні, нікому не треба моралі небесної. Але хто ще шукає моралі, то Христос сказав, що повинні вирішувати, бо ми маємо власний розум, свободу вибору, ми є особистістю і що свідомо приймемо, те і буде. Нехай Господь Бог дасть нам розуму зробити мудрі висновки, щоб ми могли після переходу у кращий світ приєднатися до синів Божих і разом з Ісусом Христом, Сином Божим, називати Бога Отця нашим Отцем Небесним, і славити, і величати Пресвяту Тройцю, Отця, і Сина, і Святого Духа на віки віків. Амінь.

Поділитися:
FacebookTwitter
Читайте також