Як колись у пустелі Господь вночі у вогненному стовпі охороняв народ Божий від хижаків пустелі, а вдень хмарою покривав від пустельного палючого сонця (Вих 13:21), так сьогодні могутній Божий ангел в хмарі чи у вогні пронісся над Україною і зокрема над Буковиною.
Наша влада вже зі своїм народом дихає українським повітрям. Дорогі отці нашої Церкви, це великий дар Божий Вашій жертовності, і хвалімо разом Бога за таку ласку. Якби це віяння Духа, ангела Божого ще торкнулося духовенства, яке обмануте зрадниками, засланими в Україну країною агресора, – українців і росіян з документами й пропискою імперії, – то ми б всі єдиним духом і єдиним серцем були б єдиними в Бозі.
Панотці, коли ровесники Ісуса Христа шукали ознаки з неба, Ісус Христос сказав для всіх: не дасться вам ознаки, тільки прообраз пророка Іони. Ісус Христос, як Людина, стояв перед пекельними муками й казав Богу Отцю: якщо можна, нехай мимо Мене йде чаша ця, щоб Я її не пив, але не Моя воля, а Твоя нехай буде. Отець Небесний полюбив світ і не пощадив Сина Свого, а віддав Його, щоб кожний віруючий не загинув, а мав життя вічне.
Ісус Христос сказав: «Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе; як Ти дав Йому владу над усяким тілом, щоб усьому, що Ти дав Йому, дав Він життя вічне. Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого — славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу. Я явив ім’я Твоє людям, яких Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє. Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе. Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.»
Ісус Христос добровільно з волі Бога Отця приймає тих, яких Отець небесний дав Йому. Життя вічне полягає в пізнанні Бога і вірі, ревному, не зрадницькому, не недбалому, небайдужому служінні Богу; так віддано, як віддано Ісус Христос служив Богу Отцю ради спасіння людини. Мета віри й служіння Богу — взаємне прославлення: Отче, прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе. Повнота блаженства — у повній єдності, у взаємному, хоч не рівному служінні одні одним. Одна сторона — Джерело Життя, а інша сторона приймає благо вірністю і повнотою вдячності. Син Божий сказав, а людина повірила назавжди й вдячна завжди.
Я за них (за так вірних) благаю, — не за весь світ (зрадників, користолюбців) благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, … вони Твої. І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них (не в зрадниках). Я вже не у світі, та вони у світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми. Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний (зрадники, сини погибелі загинуть), щоб збулося Писання. Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну. Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу (служити Богу здатні всі, а служать лиш ті, які не присмокталися несито до благ світу нашого). Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла. Вони не від світу, як і Я не від світу (хто не присмоктався до майна, їжі, влади імперської). Освяти їх істиною Твоєю; слово Твоє є істина […] І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною. Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім (за всіх ревних правдолюбів). Щоб усі були (в правді, ревності) єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине […] І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине; Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, (зрада не може ввійти в єдність природи Божої, там правда, а тут зрада; зрада не має вічності) і щоб зрозумів світ (усю вічність), що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене (Як може правда любити зраду?). Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною (немає місця зрадникам з катованою і не переможеною правдою), щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене (якими очима зрадник, користолюбець, осліплений блудом зможе бачити славу нестворену) […] Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене. І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.
Чи знайдемо тих, що шукали чи шукають правди, що жили б за Божою правдою? Назватися українською Церквою можна, але діло показує, що нацькували брата на брата, вівцю на вівцю. І тепер український народ заблукав, та на роздоріжжі духовному, бо совість каже, що треба боронити Батьківщину і позбутися московського ярма, а пастирі ведуть до москви-вбивці. Ісус Христос в такій ситуації казав: за них Я жертвую Себе. Хто з наших поводирів і ревнителів єдності з москвою такий жертовний за свій український народ?
Продані імперії завели нас не до Духа Божого, а до духа імперії, духа рабства. Вони виїдуть до імперії чистими, а ми залишимося у багні. Христос казав, що легше буде Содому і Гоморрі в день суду, ніж митарям і блудникам. Ніневитянам, тобто язичникам і безбожникам, що не вміють відрізнити святе від нечистого, буде легше в майбутньому, ніж церковним борцям за чужу ідею, за імперію.
Вбивці Ісуса Христа здобули бажане і ледь встигли зітхнути, привітати один одного, як тут вже чують, що Христос Воскрес, і знову вливаються в процес нової невдячної боротьби з віруючими у Воскреслого. Отак злий дух вміє завести людину в тупик. Отак буває, коли ми самі, без Бога обираємо собі шлях життя. Це плоди наших вигідних, корисливих подвигів. Ті, що давно визначилися, ще щось мали живого в собі й Господь їх пощадив. А ми залишилися закляклими до Божого провидіння. Сорок років уже недалеко. Перероджуймося, щоб увійти в Землю Обіцяну.
Ми, позиція й опозиція, повинні обережно, без страждання повернути громади до Помісної Української Церкви. Це було б схвально в історії. Це сьогодні важко зробити, але необхідно, і було б корисно. Вони самі, як і наша влада, зітхнули б полегшено, розділили б горе війни разом зі своїм народом, прийнялися б заліковувати кровоточиві рани зі своїми громадами.
Ми всі маємо розуміти наступну премудрість Божу. Святе Письмо говорить, що Господь увів народ Божий в Землю Обіцяну, дав усі блага. Народ хотів заволодіти всією землею відразу. Господь каже: Ізраїлю, ти ще дуже малий; не вижену їх від лиця твого в один рік, щоб земля не зробилася порожньою і не розмножилися проти тебе звірі польові: мало-помалу буду проганяти їх від тебе, поки ти не розмножишся і не візьмеш у володіння землі цієї (Вих 23:29).
Хвалімо Бога, отці та віруючі, за Його мудре провидіння над нашою Церквою. Зрозуміймо, як працює провидіння Боже. В дев’яностих роках нам, українській Церкві, в Києві наділили храм Івана Богослова і будинок в Михайлівському монастирі, а коли ми стали чисельні, тоді прийняли нас в сім’ю Православних Церков світу, ввели нас у святу Софію в Києві, а зараз нас Господь руками влади ввів у Печерську Лавру м. Києва.
Дорогі отці, дорогі християни, Господь устами пророка Єремії застерігає: загублену вівцю розшукаю і вкрадену поверну, і поранену перев’яжу, і хвору зміцню, а розжирілу і буйну знищу; буду пасти їх за правдою. Вас же, вівці Мої, — так говорить Господь Бог, — ось, Я буду судити між вівцею і вівцею, між бараном і козлом. Хіба мало вам того, що пасетеся на доброму пасовищі, а тим часом решту на пасовищі вашому топчете ногами вашими, п’єте чисту воду, а решту каламутите ногами вашими, так що вівці Мої повинні годуватися тим, що потоптане ногами вашими, і пити те, що скаламучене ногами вашими? Тому так говорить їм Господь Бог: ось, Я Сам буду судити між вівцею повною й вівцею худою. Оскільки ви штовхаєте боком і плечем, і рогами своїми б’єте всіх слабких, доки не виштовхнете їх геть, — то Я спасу овець Моїх, і їх не будуть уже розкрадати, і буду судити між вівцею і вівцею. І поставлю над ними одного пастиря, який буде пасти їх… (Єз 34:18).
Дорогі християни, як ще можна нас переконувати не робити брат брату зла, не закривати храму одні перед одними; навіщо б’ємося за чужу ідею, за чуже панування, а своє рабство? Чому не будуємо майбутнє своїм дітям?
Наша єпархія в імені Божому складає щиру подяку всім пастирям, хто зі своїми громадами страждає, але працює і благає Бога про прощення попередніх наших гріховних помилок, щоб зі всією повнотою громадян України наблизити день перемоги та скласти щиру подяку Богу за ласку. Всі, хто запізнився, але знайшов вірний шлях, вливаймося в процес боротьби, заради майбутнього наших дітей в державі і спасіння в Церкві та небесній славі. Господи, помилуй нас і допоможи нам.
митрополит Данило
