24 травня 2023 р. у Києві, в трапезному храмі Києво-Печерської лаври відбувся Архиєрейський Собор, на якому було міркування, що треба нашій Церкві перейти на інший календар. Календар, який ми зараз використовуємо, вичислив Юліан. Він визначив що рік охоплює 365 днів, 6 годин, якісь хвилини і секунди. Новий календар буде оновлений, тому буде називатися Новоюліанський календар. Є ще календар Григоріанський.
В чому різниця календарів? Рік сам у собі неточний. Бог створив космос для Себе, а ми немічні не вміємо керуватися тим, що Бог створив для Себе. Ми любимо 10-ки, 2-ки, 4-ки, а рік має 365 днів 6 годин здається 47 хвилин і кілька секунд. Цю неточність ми якось лікуємо для своєї немочі; допустімо шість годин за чотири роки дають добу, тому кожних чотири роки буває рік високосний; додаємо одну добу, щоб вирівняти час, тобто, щоб календар не переклав час з літа на зиму чи з зими на літо. Хвилини і секунди за сто двадцять вісім років дають одну добу. Колись здавалося, що можна високосними роками вирівняти час року, але за чотириста років ті хвилини і секунди дають три доби.
Першим Вселенським собором (триста двадцять п’ятого року нашої ери) святі отці визначили святкувати день Різдва Христового двадцять п’ятого грудня, на день стояння сонця. В той час люди обожнювали сонце. Церква показала, що не сонце – Бог, а Бог створив сонце. А Богом є Син Божий, Ісус Христос, Який прийняв нашу людську природу і прийшов до нас на землю, щоб явити світові Бога Отця і Бога Духа Святого, Бога в Пресвятій Тройці. Святі отці на день сонця поставили день народження Спасителя світу, Сонця Небесного, Сонця Правди (Мал.4,2; тропар Стрітення Господнього). Тож ми на сьогодні маємо з триста двадцять п’ятого року майже тисячу сімсот років. За цей час ті секунди і хвилини зіштовхнули святкування свята Різдва Христового з двадцять п’ятого грудня на тринадцять діб, на сьоме січня.
Цю неточність вирахував папа Григорій, знайшов ті хвилини і секунди, після чого у своїй Церкві переніс Різдво Христове знову на день стояння сонця. Він свята повернув, здається, у листопаді в п’ятнадцятому столітті і так виправили календар. А потім уже астрономи сіли за числення хвилин і секунд і визначили на який час треба додати додаткову добу, щоб свято Різдва Христового завжди залишалося двадцять п’ятого грудня. Це про Різдво.
І ще дещо про Пасху. Пасху за Юліанським календарем маємо святкувати тоді, коли перший повний місяць на небі після весняного рівнодення, яке припадає на двадцять першого березня. Місяць робить дев’ятнадцять траєкторій і частину навколо нашої планети за рік. То перша поява повного місяця після весняного рівнодення відбувається в амплітуді, здається, тридцять п’ять днів. На ці дні вирахувано святкування Пасхи ізраїльтян, а наша Пасха тиждень пізніше. Від Пасхи визначаємо коли починається піст, Вербна неділя, коли припадає Вознесіння, П’ятидесятниця – це рухомі свята. Все це визначено першим Вселенським Собором за Юліанським календарем. А тепер наша Церква слідує за Церквами: Константинопольською, Олександрійською, Єрусалимською. Румунська Церква теж уже перейшла на новий календар.
То наша Українська Церква на архиєреському Соборі визначила так: Пасху не рухати ніяк, бо космічні неточності не торкаються визначення Пасхи, тільки змістити святкування Різдва Христового. Пасха – це окремий блок свят. А блок свят пасхальних починається з Великого Поста. Мусить бути шість тижнів поста, сьомий тиждень страсний. А тоді Пасха. Сорокового дня після Пасхи – свято Вознесіння Христового. На п’ятдесятий день – сходження Духа Святого. Цей блок свят Церква не має потреби рухати, тільки треба змістити ті свята, які тримаються дати кожного місяця в році. Як Різдво було сьомого січня, а тепер буде двадцять п’ятого грудня. Введення в храм Богородиці було четвертого грудня, а тепер поступиться на двадцять перше листопада. Нічого не будемо змінювати, лише перемістимо святкування тих свят, які тримаються дати на кілька днів скоріше. Отже, щоб ви, дорогі парафіни, знали, що таке повинно початися від вересня цього 2023 року. Біблійний новий рік починався з вересня. І це свято в церкві є у слов’янській формі під назвою «початок індикту». Воно в Церкві велично не святкується, це буденне, монастирське свято.
А тепер, щоб ми мали спокійну совість, торкнімося моралі: коли Мойсей вивів народ Божий з землі єгипетської та ввів у землю обіцяну, тоді перед входженням в Землю Обіцяну треба було святкувати Пасху. Від Бога через Мойсея вийшло розпорядження заколоти жертовне ягня та все інше зробити за уставом і спожити ягня, як святиню. Ягня було праобразом того, що ми маємо споживати Тіла Христового. Після святкування Пасхи прийшли люди до Мойсея і кажуть, що паску треба було споживати в стані чистоти. А ті люди були у стані нечистому; звичайна, природна жіноча нечистота; інші були в стані нечистоти, що торкалися померлого та ін. З цими питаннями прийшли до Мойсея, що їм робити, бо хотіли з усім народом бути спільниками святостей Пасхи. Мойсей відповів, що перепитає у Господа Бога. І тоді Господь Бог розпорядився, щоб наступного місяця у такий самий день святкувати Пасху, як наказує устав про свято Пасхи. Отже, вони святкували Пасху наступного місяця з усіма приписами, які Господь Бог через Мойсея розпорядився. То ж і ми на цьому прикладі Святого Письма, чи сказати, благоволінні Святого Духа базуємо мораль переходу з однієї дати святкування Різдва на іншу. Ніяких змін не буде, тільки буде свято перекладено з дня на день.
Всюди у церквах, коли робили перехід, були старостильники і всюди гуртувалися люди, які не могли зламати в собі совість і перейти на іншу дату. Дорогі парафіяни, це важко зробити. Я такий стан уже переживав. Коли я вийшов з російської Церкви, я до того часу служив як священник слов’янською мовою. Слов’янська мова була для мене як святиня, мені уявлялося, що Ісус Христос проповідував Слов’янською мовою. І коли мені приходилося промовляти виголоси українською мовою, я ніяк не міг себе зламати, силою ламав у собі силу звички. І ми всі мусимо зробити над собою зусилля і визнати й прийняти те, що Церква розпорядилася. Воно так повинно бути. Так важко було Старозавітним визнати Ісуса Христа за Месію і вони самі себе відкинули від Бога і ото вже дві тисячі років, а їм по нині важко, не заставили зламати себе. Треба себе зламати і визнати те, що Церква нас веде непомильно. Отаке я сам переживав. Зараз вже тридцять чотири роки після того, як я себе ламав і зламав заради української держави і Української Церкви, яка мала вийти з російського полону. І я сьогодні не ображений, що я себе зламав, бо ми витягли, а точніше Господь Бог вивів нашу Церкву з полону московського. І ми можемо тепер мати вільну державу і вільну Церкву. Це Господнє провидіння, і ми мусимо з цим погодитися, прийняти і передати нашим нащадкам.
Якщо будуть старостильники такі вперті, що захотять святкувати за старим стилем, то буде розпорядження Церкви, щоб і їм відслужити літургію того дня, коли вони хочуть, за старим стилем, за старою датою. Але то вже не буде таке торжественне свято, а просто буде літургія, щоб такі немічні люди, які не зможуть зламати себе, мали мир в душі, щоб і їх бажання, потребу вдоволити. Церква таких людей не кине.
Якщо хтось пам’ятає, хто читав в інтернеті мої міркування, то я там казав, що не простий народ має визначити чи Різдво Христове святкувати тоді або тоді; це мусить сказати Собор, Церква. То з цієї причини було скликано Архиєрейський собор у середу 24-го травня 2023 р., який підготував платформу до скликання Помісного Собору. Отже, двадцять сьомого липня цього року, тобто через два місяці, буде скликано Помісний Собор. А двадцять восьмого липня на день пам’яті святого рівноапотольного князя Володимира відбудеться святкова Літургія, на якій буде утверджено постанови Собору.(святкування Володимира буде ще за старою датою, бо нова дата буде прийнята на соборі і вступить в дію вже з 1-го вересня цього 2023 року). Дату обрано не випадково. Як утверджував Господь Бог в Україні князем Володимиром Православ’я і святкування всіх свят, щоб так і це рішення Помісного собору утвердити на день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. Молімося Господу Богу, щоб Господь Бог допоміг нам зробити цю реформу, щоб не було багато нарікань чи обурень. Приймаємо реформу календаря не з тієї причини, щоб розірвати зв’язки з Москвою, але вже більшість помісних Церков перейшли на інший стиль, лише Москва блокувала реформу. Україна ж була в полоні Москви і не могла собою розпорядитися за своєю волею. А сьогодні ми уже свобідні і Україна, як держава, і Помісна Церква вже не в кайданах, і ми можемо жити тим життям, яким живуть усі Православні Помісні Церкви і держави.
митрополит Данило
