Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють.
Мт. 7:7-8
Ми невипадково зробили ці слова Ісуса Христа епіграфом до цієї невеликої статті. Адже саме це сталося після публікації на сайті «Українське Православ’я» та ґазеті «Відродження» (№24 від 16.06.2022 р.) матеріалу про спробу церковного вшанування одного з найбільших православних діячів Буковини — митрополита Євгена (Гакмана) (16.03.1793–12.04.1873). Вже за кілька днів ми отримали кілька дуже важливих свідчень з Чернівецького архіву та консультації кількох науковців з Австрії, які істотно доповнюють нашу попередню публікацію, дозволяючи зробити досить цікаві висновки, про які ми розповімо згодом.
Отже, у дослідженні Т. Воробей тільки мимохідь говориться про звернення «Руської Біседи» до «крайового сейму щодо вшанування Євгена Гакмана», яке було здійснено «у 1911 або 1912 рр.». При цьому ніяких посилань не наводиться. Але сьогодні, спираючись на документи «Державного архіву Чернівецької області», можемо з великою вірогідністю підтвердити цю інформацію, бо маємо в своєму розпорядженні певні документи (документ 1 та документ 2).
За цими документами, датованими п’ятим лютим 1913 р., крайовий маршалок Буковини розповідає про рішення сейму від 19 жовтня 1912 р. щодо «вшанування «перших головних людей краю» крайового маршалка Євдоксія Гормузаки та архієпископа Євгена Гакмана, як державних мужів, що боролись за автономію краю та спорудження на їх честь монументальних бюстів».
Таким чином, стає зрозумілим, що, бачачи гальмування справи вшанування митр. Євгена (Гакмана), яке чинив митрополит Володимир (Репта) через свої прорумунські погляди, українські діячи почали клопотати про його державне-цивільне вшанування. І це прохання було підтримано крайовим сеймом напередодні сороковій річниці від дня смерті владики Євгена. Щоправда, сейм на противагу української спільноті, вирішив вшанувати і світського румунського діяча Євдоксія Гурмузакі (+1874).
Важливість акту, який був прийнятий Буковинським крайовим сеймом під тиском українців, важко переоцінити, адже він фактично знищував все перепони для церковного вшанування (місцевої канонізації) митрополита Євгена, які свідомо створювали прорумунська та прокатолицька спільноти.
На сьогодні, використовуючи певні документи уряду Австро-Угорської імперії, можна припустити: рішення крайового сейму було схвалено у Відні не раніше кінця весни – початку літа 1913 р. Цілком ймовірно, що з цього часу почалися якісь рухи і в справі канонізації. З цього стає зрозумілим, чому початок переписки митрополита Володимира (Репти) з Константинопольським патріархом Германом V, інтронізація якого відбулася 5 лютого 1913 р., орієнтовно датується осінню – початком зими 1913 р.
Разом з тим, можна впевнено сказати: справа з вшануванням митр. Євгена (Гакмана), як світського, так і церковного, рухалася. Підтвердження цьому — «Пропозиція чернівецького скульптора Юліуса Зламаля, кавалера ордена Франца Йосифа, щодо виготовлення монументальних бюстів Євдоксію Гормузакі на честь його 100-річчя та архієпископу Євгену (Гакману)» (документ 3), яка теж знаходиться в Черновецькому архіві. І хоча цей документ не датований, практично всі згодні з тим, що він був складений не раніше кінця весни 1913 р., адже потрібно було зробити певні розрахунки вартості виготовлення пам’ятників.
На думку австрійських експертів, швидше за все основні гроші на ці бюсти мав надати імперський уряд та (або) місцева влада Буковини. Процес погодження ціни міг тривати кілька місяців (можливо, що і більш). Також міг бути оголошений збір коштів меценатів, але і це справа не одного дня…
Враховуючи всі факти, зокрема і чернетку листа митр. Володимира до імператора щодо справи канонізації, який датується 27 липня 1914 р., можна певним чином реконструювати події передостанніх кроків перед офіційним актом канонізації та чітко визначати початок Першої Світової війни, як основну причину відкладення церковного прославлення митр. Євгена (Гакмана).
На нашу думку, усі попередні процедури, зокрема і виготовлення бюста, були закінчені десь до середини – кінця липня 1914 р. Залишалося тільки встановити пам’ятник, відкрити мощі святителя та підготувати їх до загального поклоніння. І тут виникає один нюанс: Православна Церква Буковини жила за юліанським календарем, а імперія — за григоріанським (дата листа могла бути саме за державним, григоріанськім, календарем). Враховуючи, що 1/14 серпня починається Успенський піст, у який традиційно прославлення не здійснюються, швидше за все офіційна публічна канонізація мала відбутися на Свято Успіння або незабаром після нього. Але 28 липня почалася І Світова війна, коли все це стало «не на часі»…
прот. Сергій Горбік
