РОДИНІ І ШАНУВАЛЬНИКАМ
Дорога скорботна громадо, я тужу з родиною і товариством скорботних, але я приєднуюся до величних спогадів про винятково виокремлену людину — письменника, поета, вчителя, наставника, захисника, оборонця себе і свого народу, своєї мови, своїх традицій, культури, в цілому своєї Батьківщини …
Особистість, яка нас сьогодні збирає і об’єднує, — Галина Анатоліївна Могильницька, талант від Бога. Вона отримала дар від Бога і вона його не закопала. Здається, що Господь випробував Галину Анатоліївну знущаннями, як юну справжню християнку, а потім за вірність Богу винагородив мудрістю і талантом.
Господь покарав наш народ на багато століть неволею, а зараз благоволив дозволити нам відродити державу і Українську Церкву. Я (митрополит Данило), коли побачив, що Вселенський патріарх Варфоломій провів у Києві Собор, і нашу Церкву вирвав з полону Росії, і ввів у сім’ю Православних Церков світу, мені стало лячно, що Господь нас, священнослужителів, і мирян-борців, як Галину Анатоліївну, що живемо в цій епосі, залучив до епохальної справи, як колись князя Володимира, Русь утвердити в християнстві. В 1989 році на Галичині, а саме у Львові, парафії вийшли з підпорядкування Московського Патріархату, і проголосили себе незалежними від Москви і від Риму. Це робили священники, а талановиті миряни довго мовчали і спостерігали. Але за Божим провидінням митрополит Агафагел вразив Галину Анатоліївну, такого вродженого правдолюба; тоді Церква отримала неймовірну підтримку, конкретним викриттям перекрученої історії та усього лукавства Російської Імперії, неправди духовенства в самій Церкві. Коли український народ почув отаке ошуканство, тоді почав, навіть, в Одесі протирати очі і побачив кривду та зневагу всього українського народу. Ми сьогодні з болем душі творимо молитву за блаженної пам’яті Галину Анатоліївну, але водночас ми пишаємося, що в Україні є такі талановиті жертовні люди. І в Церкві, і в суспільстві вміють побачити Божу правду і бути проводарями нації, можуть відроджувати своє, будувати нове суспільство в українських традиціях.
Галина Анатоліївна Могильницька —видатний культурно-громадський діяч ХХ століття, одна із перших, хто закликав до національного відродження на півдні України, промовиця відродження південноукраїнських земель, зачинатель нової літератури на Одещині, людина високої культури та громадянської мужності, невтомний діяч у царині просвітництва. Її громадська та літературна діяльність щедро наснажена передовими просвітницькими ідеями, які вона активно поширювала.
Нам українцям часто дивно, що Господь не покидає нашого народу. Наш народ ламають, пригинають, кладуть на коліна, і здається поневолювачам, що уже перемогли, а українська мова, культура, Церква завдяки таким, як блаженної пам’яті Галина Анатоліївна, знову виринають у своїй оновленій красі і величі.
Нас присипляють католицькою Церквою і культурою, нас переконують у правдивості історико-культурної, мовної і релігійно-духовної єдності українського та російського народів, що неминуче призвело до приєднання України до Російської Імперії. Будували, переконували, що ми єдині, ми рідні брати, у нас одна мова, ми в корені слов’янські народи. Та те все, що Росія ціле століття неправдою будувала, Галина Анатоліївна розчерком пера водночас розвалила.
Галина Анатоліївна не тільки розкрила непорядність російської церковної політики, вона просто присвятила своє життя просвітницькій діяльності нашого часу. Вона не закопала даний їй дар Божий, вона все життя працювала на користь свого українського народу на відродження всієї української культури. Вона справедливо названа відмінником освіти України, вона це підтвердила ділом. Вона автор кількох поетичних збірок, поем, та багатьох статей суспільно-політичної, релігієзнавчої, методико-педагогічної проблематики, опублікованих в українській і зарубіжній пресі.
Протягом свого життя Галина Анатоліївна Могильницька була одним із найактивніших членів одеського руху опору комуністичному атеїстичному режиму, одним із зачинателів руху за створення Української Помісної Православної Церкви на Одещині і в Україні.
Вона була почесним членом парафіяльної ради кафедрального собору та засновником церковно-парафіяльної школи при кафедральному соборі Різдва Христового Української Православної Церкви Київського Патріархату (нині Православної Церкви України) м. Одеси. Галина Анатоліївна багато написала для дітей, для політиків і для молоді, за що була багато разів від різних організацій премійована.
Галина Анатоліївна не даремно свій вік прожила, вона внесла неоціненний вклад у відродження нації, формування українського національного духу та національне пробудження Одещини і України в цілому. Галина Анатоліївна побивалася про єдність усього українського народу, звеличувала його боротьбу проти соціальної й національної зневаги, ревно виступала проти домінування російської мови. У своїх творах і виступах перед громадою Галина Анатоліївна боролася за утвердження в Україні української мови.
Я тут повторю те, що вже сказали. Мова — це велика цінність нації. Її можна порівняти з дихальним апаратом, завдяки якому народ живе та повноцінно розвивається і таким чином творчо реалізує себе. Численні поневолювачі нашого народу неодноразово намагалися перекрити дихання, тобто знищити мову і її носіїв, проте у часи, коли, здавалося, українська мова зникне, піде в забуття, знаходилися ті, які віддали своє життя щоб повернути українцям «друге дихання», їхню мову. На жаль наша історія має такий гіркий досвід.
Галина Анатоліївна гуртувала навколо себе національно свідомих українців, молодь, викриваючи, як вона й писала, «блудословіє», яке насаджував заполітизований церковний діяч Одещини, росіянин, митрополит Агафангел разом з іншими українськими церковними не служителями Церкви, а працівниками і служителями атеїстичної імперії, яка Церкву Христову використовувала не для спасіння народу Божого, а для роботи на сторожі безпеки імперії. Галина Анатоліївна спритно приєдналася до боротьби за виведення Української Церкви з московського полону 1686 року. Галина Анатоліївна, як жінка, громадський діяч і публіцист мужньо і фахово влилася в процес боротьби Церкви. Її слово, її перо, як казала Леся Українка, не слово, а зброя, влило нові сили, нову інформацію на російське блудословіє. Її слово полонило нових борців за Українську Церкву і за національно-культурне відродження по всіх теренах України. Так Господь насадив мораль Неба і на сторожі моралі небесної поставив Слово, Євангеліє. Так казав Т.Г. Шевченко, на сторожі поставлю слово. Такою зброєю «слова» Галина Анатоліївна вражала, всіх ворогів і зрадників української Держави і Української Церкви. Візантія в минулому неофіційно носила титул православної імперії, тобто, оті країни, які запрошували християнську релігію у Візантії, тобто Святе Православ’я, то вони автоматично ставали частиною візантійської імперії, або платили імперії данину. Через те князь Володимир пішов взяти християнство війною, щоб не бути данником Візантії. Пізніше цей поганий досвід перебрала Росія. Росії мало, що Христос розіп’явся за спасіння людини, але Росія ще хоче щоб розп’ятий Христос будував Росії імперію. Так Росія розвалиться як Візантія.
Значення постаті Галини Анатоліївни в Українській державі не переоцінити. Обдарована поетеса, над якою знущалися російські і запродані Росії українські атеїсти. Не зуміли зупинити дари Божі Галини Анатоліївни. Вона написала і публікувала свої вірші, критичні твори, спростування. Її твори були вичерпно переконливі.
Нині українці шанують і цінують Галину Анатоліївну як видатного культурно-національного і громадсько-політичного діяча Одещини, яка в умовах атеїстичного панування зуміла консолідувати власні сили і такий бурний потік енергії влити в українців, і підняти на боротьбу за свою державність, спрямувати їх у загальноукраїнський національно-визвольний рух.
У нашій історичній та церковній традиції небагато прикладів, коли жінки так мужньо, впевнено вливалися в народний рух. Але тут маємо неординарну постать, яка заслуговує на особливу увагу. Мотиви її дій яскраві, вона є уособленням будителів нашого часу.
Сьогодні люд в Україні не багато ознайомлений із заслугами великої постаті нашого часу, зокрема – з діяльністю мужньої жінки, яка пробудила Одещину з національної й політичної «безхребетності». Вона свою місію достойно виконала, та на жаль залишався факт суспільного рабства. Атеїстична імперія вихолостила свідомість і залишила духовний занепад народу. Ще по сьогодні псевдо-українці борються за Москву. Серед цієї непроглядної темряви імперія перевернула, не тільки українську мову, а й душу людини. Знецінено, покалічено, пограбовано гідність українця. Псевдоправославні православних українців вбивають, а українці за російську Церкву шукають мученицької смерті. В цій безладній боротьбі українські храми стають пам’ятниками зради свого українського народу, своєї держави. Водночас дають нагоду Росії тисячоліттями хизувати, що україніці вмирали за Росію. Не потрібно багато часу, щоб народ приспати, але необхідно набагато більше умов і часу, щоб його розбудити і опам’ятати. Твори, слово Галини Анатоліївни вливають силу, яка здатна пробудити, освідомити наш народ. Наш Український волелюбний народ не бачить сенсу перебувати під чужим ярмом, за що сьогодні на війні кращі сини нашого народу помирають. Народ має право бути самим собою, громадянином суверенної Української Держави.
Всім Борцям за українську Церкву і Державу в Бозі слава, а тим що відійшли у кращий в Бозі світ і Галині Анатоліївні від нас подяка і слава, а в Бозі вічна пам’ять.
Митрополит Данило.
