Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться
(Мф. 5:9)
Поняття “миру” означає стан спокою і гармонії і вживається як у значенні миру в душі людини, так і в значенні миру між групами людей, народами і державами. В останньому значенні мир не означає відсутності конфліктів, а згоду вирішувати конфлікти без застосування насилля, що приводить до війни. У біблійному словнику зазначається, що мир – не сама відсутність війни чи незгоди, це добробут, повнота Божих благ. У кого все гаразд, той у мирі.
Ісус Христос звертаючись до учнів, говорить: “Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам” (Ін. 14:27). Мир Христовий, або мир Божий – це стан людини, вільної від зла і гріха, тобто цього миру можуть досягнути тільки “чисті серцем”, про яких ми говорили у попередній заповіді блаженства. Наступна ж заповідь, говорить, що «Блаженні миротворці».Святитель Григорій Ниський у своїх тлумаченнях цієї заповіді блаженства відзначає, що «миротворцем є той, хто дає мир іншим, мир, який кожному бажано мати в такій мірі, щоб не тільки самому користуватися, але через його великий достаток приділяти і тим, які його не мають. Але ніхто не передасть іншому того, чого не має сам. Тому бажано, щоб людина спочатку сама сповнилася благами миру, а потім вже забезпечила таким надбанням тих, які мають у ньому потребу”.
Що таке мир? На думку святителя, мир є сповнене любові налаштування до ближнього. Під протилежними миру і любові поняттями розуміються ненависть, гнів, роздратування, заздрість, злопам’ятність, лицемірство, лихо війни. Мир однаково противиться всьому перерахованому і своєю присутністю приводить зло до знищення. Як після повернення здоров’я знищується хвороба і при появі світла не залишається темряви, так з появою миру зникають всі пристрасті, які порушені супротивним.
Бо мабуть кожна людина добре розуміє, яке життя тих, котрі взаємно один одного підозрюють чи ненавидять, їхні зустрічі неприємні, уста безмовні, погляди звернені у різні сторони, слух загороджений для слів у того, хто ненавидить, і у того, хто є ненависним. Тому як пахощі аромат своїм запахом наповнює навколишнє повітря, так Господеві угодно у великій кількості примножити для тебе благодать миру, щоб твоє життя було лікуванням чужої хвороби. А наскільки велике таке благо, точніше дізнаєшся, перерахувавши лиха від кожної пристрасті, які народжуються в душі неприязним волевиявленням.
Григорій Ниський відзначає, такі пристрасті, як заздрість і лицемірство є в людях, у яких всередині у глибині серця панує ненависть, а зовнішність прикривається личиною дружби. Заздрість з’їдає всередині серце і є духовною хворобою. Коли того, кому заздрять, торкнеться якась біда, то заздрісник виявляє тоді цю хворобу, печаль того, хто в біді обертаючи для себе на веселість і задоволення. Що ж стає причиною цієї хвороби? Те, що брат або родич, або сусід живуть весело. Яка незвичайна несправедливість! Ставити в провину, що не бідує той, про чий добробут він засмучується, визнаючи для себе образою не те, що сам зазнав яке-небудь зло від іншого, але те, що цей інший, не роблячи ніякої образи, живе, як йому угодно. Що з тобою, бідний? – запитує святитель.- Для чого сохнеш, гірким оком дивлячись на благополуччя сусіда? У чому можеш звинувачувати його? Чи в тому, що красивий тілом? Або що прикрашений даром слова? Або те, що, вступивши на посаду начальника, в цьому чині виявляється достойним поваги? Або що багато виявилося в нього грошей? Або що поважають його за розсудливість у промовах? Або що багатьом відомий він добрими ділами? Або що радіє через дітей, чи звеселяється дружиною? Або що пишно живе прибутками свого дому? Чому, як вістря стріл, це тобі падає на серце? Складаєш ти руки, тиснеш пальці між пальцями, тривожишся помислами, якось глибоко і болісно зітхаєш; неприємно тобі користуватися тим, що маєш у себе, трапеза гірка, дім похмурий. Вухо готове слухати наклеп на того, хто живе благополучно, а якщо сказано про нього щось добре, то загороджується для цього слух. І при такому душевному настрої для чого прикриваєш хворобу лицемірством? Для чого з удаваного налаштування складаєш собі личину дружби? Для чого вітаєшся шанобливими словами, просячи бути веселим і здоровим, а приховано душею промовляєш протилежні тому бажання? Такий був Каїн, який був роздратований благоволінням Божим до Авеля. Заздрість всередині вселяє йому вбивство, а лицемірство стає виконавцем злодіяння. Прийнявши на себе дружній, привітний вигляд, веде він Авеля на полі далеко від батьківського захисту і там виявляє заздрість вбивством. Тому хто таку хворобу викорінює з людського життя прихильністю і миром, в дружню згоду приводить людей, той чи не істинно Божої могутності робить діло, в людському роді знищуючи погане і на місце цього вводячи причастя благ? Саме тому Господь називає миротворця сином Божим, бо, даруючи це людському життю, стає спадкоємцем істинного Бога.
Стати спадкоємцем, сином Божим, без сумніву, є вище всякого благополуччя. Глибинно розмірковуючи над цим, святитель ставить запитання: Хто така людина в порівнянні з Божим єством? За словом Авраама, людина «земля і попіл» (Буг. 18:27), за словом Ісаї – «сіно» (Іс. 40:6), за словом Давида – навіть не сіно, але подоба сіна, за словом Екклезіаста – «суєта», за словом Павла – «окаянство» (1 Кор. 15:10). Ось чим є людина… А що ж таке Бог? Як скажу що-небудь про те, що неможливо ні бачити, ні в слух вмістити, ні серцем обійняти? Якими словами зображу єство? Які вислови знайду для позначення невимовного і несказанного? Екклезіаст дає пораду кожному з нас: «Не поспішай вимовляти слово перед лицем Божим, тому що Бог на небі, а ти на землі» (Еккл. 5:1), показуючи, взаємною відстанню цих стихій, якою мірою Боже єство перевищує земні помисли.
Саме Богом – Особистістю, настільки могутньою і великою, що неможливо ні бачити Його, ні чути, ні думкою осягнути – людина підноситься до сина… Людина виходить за межі свого єства, стає зі смертної безсмертною, з швидко гинучої – тією, яка незмінно перебуває, з одноденної – вічною, одним словом, з людини – Богом, бо Той, Хто сподобився стати сином Божим, без сумніву, буде мати в собі достоїнство Отця, ставши спадкоємцем всіх отцівських благ. Яка великодаровитість багатого Владики! Яка широка долоня! Яка велика рука! Скільки дарувань невимовних скарбниць! Збезчещене гріхом єство людини приводиться Божою ласкою майже в рівночесність з Богом.
Така ось нагорода! А який же подвиг? Сказано: «Якщо будеш миротворцем, то увінчає тебе благодать усиновлення. Потрібен мир, бо якщо буде все, що цінується в цьому світі: здоров’я, багатство, родина, дім, друзі, земля і те й інше, що збагачує своїми дарами, сади, купальні, місця для забав, усі, які є винаходи сластолюбства, якщо буде все це, але не буде при цьому блага миру, то яка користь від усіх благ, насолоду якими може в одну мить припинити війна, де зброя, зіткнення, сутички, переслідування, стогони, земля, забарвлена кров’ю, поранені, які залишаються без допомоги тощо.
Коли Бог створив світ, Він створив його мирним. Але відтоді, коли людина своїм непослухом повстала проти Творця, миру не стало. Причиною всіх воєн, незгод та кровопролить є гріх: людська пожадливість, пристрасть, егоїзм, самолюбство, заздрість, помста…
Тому кожному потрібно мати мир в такій мірі, щоб як говориться в Євангелії від Матвія: “Любити ворогів своїх, благословляти тих, хто нас проклинає, добро творити тим, хто ненавидить нас, і молитися за тих, хто кривдить і гонить нас, щоб стати синами Отця Небесного” (Мф. 5:44,45). Тобто потрібно дарувати мир тим, хто проявляє до нас ворожнечу і відповідати любов’ю на ненависть. Неможливо бути миротворцем і одночасно ворогувати з кимось, когось ненавидіти чи кривдити, тому треба частіше вдивлятися в самих себе, чим наповнений наш внутрішній світ. І тільки коли в нашій душі, серці і розумі, у наших справах і вчинках пануватиме виконання закону Божого, тільки тоді ми зможемо по-справжньому примиряти інших людей.
«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Хто ж є спадкоємцем Божого людинолюбства? Ті, хто показують у своєму житті те, що властиве Божій діяльності. Господь повністю знищує і обертає в ніщо все, що не споріднене з добром, а відтак, є чужим Йому. Так і людині велить викорінювати ненависть, припиняти війну, знищувати заздрість, лицемірство, вгашати в серці злопам’ятність, яка поїдає зсередини. Як з віддаленням темряви настає світло, так на місце викорінених гріховних навиків душі з’являються плоди духа: «любов, радість, мир, благість, довготерпіння» (Гал. 5: 22).
Григорій Ниський також підкреслює: миротворцем називається той, хто бунт плоті і духу, міжусобну війну плоті в самому собі приводить в мирну згоду через припинення дії тілесного закону, «що протиборствує законові розуму» (Рим. 7: 23). Коли ж плоть підкориться духу, людина стає служителем Божественних заповідей, тоді дійсно виконуються блаженства. Такі люди в істинному сенсі називаються синами Божими, які стали блаженними за обітницею Господа нашого Ісуса Христа, Йому слава на віки віків! Амінь.
автор: Василина. Переказ слова святителя Григорія Ніського
