Хто сповідує, що Ісус є Син Божий, Господь наш і Спаситель, що Він зійшов з небес до людства, взяв на себе наші немочі, викупив нас від гріха, звільнив з полону шеолу і визволив від смерті, в тому перебуває Бог і він у Бозі. Каже Христос Спаситель: хто вірує в Мене, не загине, але матиме вічне життя, і надто матиме. І кожен, хто приходить до Мене, буде жити, бо Я є життя і Я є любов.
Так Господь Бог звертається до людства, а воно у несамовитості дивиться на Нього й засвідчує, що великий пророк постав поміж нас, але водночас страх великий охоплює двоєдушне людство при усвідомленні цієї святої правди.
Якщо ми віддали себе пануванню цього світу, а своє життя гріхові, то правди Божої не бачимо. Якщо ми полонені пристрастями, то не здатні увірувати і побачити славу Божу. А Господь відкрив Свою славу людям, які за ним пішли просто й без мудрування, з дитячою довірою.
Апостоли ходили за Ісусом Христом, вчилися в Нього, слухали Його проповідь уважно, перепитували на одинці про дивне їхньому слуху слово, яке Він говорив. Однак, будучи так ретельно навчені Ним, не пізнали глибини премудрості Божої, допоки Дух Святий не зійшов на них і не відкрив їм ум розуміння.
Христос каже, дихнувши на них: прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи, тому простяться, на кому залишити, тому не простяться. Отже, Господь дає учням ум розуміти Писання і владу творити Церкву Христову, наповнювати Її людьми. Для цього наділяє їх владою благословляти та освячувати, щоб людська природа знову ожила в Ісусі Христі, щоб ми знайшли благословення.
Ви діти Отця Вашого Небесного. Живіть так, як Він заповів, в усьому наслідуйте Його, як діти наслідують своїх батьків. Шукайте Царства Небесного і правди Його, все інше дасть вам, бо знає Господь потреби ваші. Не сумнівайтеся, у вас кожна волосина на голові порахована.
Ви образ Божий, ви створені, як Божа слава, щоб вона явилася цьому світу, якою б цей світ преображався через вас, віруючих людей. Через людей, які вміють поклонитися Господу Богу, віддати Йому славу і не сумніватися у Його слові. А слово Його є істина, – свята і непохитна. За цю істину варто терпіти незручності, варто терпіти муки, варто вмерти, бо істиною є сам Христос. Хто життя своє віддав за Христа, той знайшов життя вічне у славі Предвічного Бога.
Яке дивне для людини слово: перейти від смерті до життя. Ми живемо, але ходимо у гріху, наче ми мертві, черстві й байдужі, нечутливі і сліпі. Не зважаючи на цю неміч людини, Христос прийшов покликати усіх кривих, сліпих, немічних: ідіть до Мене, Я сотворив святу вечерю. Прийдіть до Мене і будете благословенними Отця Мого.
Коли Христос воскресив сина наїнської вдови, Він віддав його матері. Після нічого більше не каже, але євангелист Лука розкриває нам в подальшому описі події реакцію людства. Це страх.
Той самий страх охопив апостола Петра, коли він чує на морі від Ісуса Христа: закинь невода… Апостола Петра охопив страх, коли він усвідомив, Хто саме стоїть у його човні. І поклонився до ніг Господа і Владики, сповідуючи, що є чоловіком грішним і недостойним.
Можна сказати за прикладом святого апостола: я виконаю так, як Ти, Господи, сказав, хоч і охоплені ми буваємо страхом виконати волю Божу. Як тільки людина знайде в собі сили виконати волю Божу всупереч своїм побоюванням і сумнівам, до неї приходить прозріння, приходить велике благословення Боже. Людині відкривається, що в її житті присутній Господь Бог, Який все наповнює і всім володіє.
Апостол Фома теж зі страху, із трепету, в радості вигукує: Господь мій і Бог мій. Це сповідання віри. Воно було не в слові “я вірю”, а у справах апостольського служіння. Саме святість життя нашого проповідує людству Христа і засвідчує перед людьми нашу віру.
Якщо Господь наш Ісус Христос сказав, що каміння заговорить, коли вони замовкнуть, то ми повинні усвідомлювати, що наша бездіяльна віра є сухішою мертвого каміння.
Бог дарував людині життя вічне, даруючи усім віруючим в Сина Божого ласку бути спадкоємцями вічного життя. Спадкоємці очікують на виконання, звершення цієї обітниці. Його вчинки промовляють до нас крізь віки та щодня до кожного особисто в нашому житті, щоб ми не вагалися, не хиталися, щоб ніякий вітер нас не здіймав, як пил, і не носив по світу від однієї пристрасті до іншої, від сумніву до сумніву, від філософії до філософії.
Таке утвердження нашій вірі дарував Господь, щоб ми з вагомим багажем благого життя, на доброму фундаменті віри будували дім, тобто своє життя в Бозі, і щоб наше життя в Бозі було непохитним. Ворота пекла не здолають таку віру християн, бо основою її є Сам Господь наш Ісус Христос. Стійкості у вірі – це дар людству, щоб світ пізнав Христа. Віруючий же в Нього не посоромиться.
прот. Микола Йоник
