Ісус Христос коли проповідував, дав нам немічним всі необхідні настанови. Коли зустрів самарянку, докорив їй, що вона приймала багатьох чоловіків. І вона зрозуміла свою непорядність, чоловіків покинула і пішла за Богом. Хіба поганий приклад для нас?
Христос зустрів чоловіка сліпого від народження, створив йому очі, а сліпим, які через якісь гріхи втратили повноцінність, повертав зір, глухим повертав слух, а німим мову.
Чи то так український народ тяжко нагрішив, зовсім відпав від Бога, що ні чує, ні бачить, і не хоче прославити мудрим словом Господа Бога за отримані ласки — відродження Української Держави і Української Церкви, а як юнак, опанований нечистим духом, валяється у багні і піну точить (Мт. 17:14).
У Старому Завіті Бог докоряє народові юдейському і каже, що ти сама Юдея запрошувала коханців, не вони тебе шукали, а ти сама запрошувала їх, давала подарунки. Але Господь каже: повернися такою, якою ти є, Я прийму тебе. Чи не так український народ перелюбствував з усіма сусідніми народами і від кожного народу переймав не добре, а все, що було у них поганого. Так український народ на Буковині пристрастився до осташів, на Галичині від поляків розплодилися греко-католики, а вся інша Україна так прилипла до москви, що не відскоблити. І не чує український народ слова сказаного пророком Єзекіїлем: повернися від своїх коханців (Єз. 23).
Український народ має свою історію, своє буття ще до нашої ери, свою культуру, своїх науковців світового масштабу. Господь благоволив щоб український народ сповідував істинного Бога і дав істинну релігію. Князь Володимир виконав місію Божого благовоління. Та на сором нашого багатомільйонного народу, ми зраджуємо наших прадідів, святого князя Володимира, святого Ярослава Мудрого, Матір-Церкву Константинопольську, усіх борців за святе Православ’я.
І у всіх сусідніх народів ми переймали не що в них є кращого, щоб збагатити свою культуру, а переймала те, що нас роз’єднує. Господь Бог руками князя Володимира створив нам очі, щоб ми побачили істинного Бога. Та ми осліплені зухвалою дочкою-Церквою московською, і зраджуємо своє майбутнє. Так як греко-католики від релігії, насадженої Польщею, так УПЦ МП не можна відірвати від Москви.
Так наша українсько-московська Церква протиприродно називає московську зухвалу Церкву-дочку матір’ю і не соромиться, не засуджує симонію, якою Москва купила українську Церкву.
Апостол Павло переживав подібне, і каже: «Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодiяння‚ i то таке блудодiяння, якого немає навiть i у язичникiв, що хтось за жiнку має жiнку батька свого» (1 Кор. 5:1). Чи не той самий сором, що Москва назвала себе матірʼю для Матері-Церкви? Чи не про такий злочин і написав апостол Павло? А ми замість того, щоб засудити, похвалюємо і готові за таке зло принести себе у жертву.
Той же Апостол засуджує новий злочин. На сором наш християнський судимося у агресора, вбивці і поневолювача, а Матір-Церкву Константинопольську засуджуємо і зневажаємо, не приймаємо її постанов: «Як смiє хто з вас, маючи справу з iншим, судитися у неправедних, а не у святих? Хiба не знаєте, що святi судитимуть свiт? Якщо ж свiт буде судимий вами, то невже недостойнi ви судити незначнi справи? Хiба не знаєте, що ми будемо судити ангелiв, чи не тим бiльше справи житейськi?» (1 Кор. 6:1–3) Як зрадники святої правди зможуть судити Ангелів???
Той самий Апостол продовжує застерігати: «I те вже зовсiм сором для вас, що ви судитеся мiж собою [українці, християни]. Чи не краще б вам залишатися скривдженими? Чи не краще б вам терпiти нестатки?» Якби ми любили Бога і правду у Бозі, будучи нездатними зламати себе, відірватися від Москви і стати служителями Української Церкви, за словами апостола Павла було б благородніше покинути служіння ворогам, залишитися покривдженими, — хто пішов би у монастир подвиг життя довершити, хто пішов би на роботу; і не робили би роздору в українському суспільстві.
Той же Апостол знову нас застерігає: Hевже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: нi блудники, нi iдолослужителi, нi перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 9-10). Зрадники свого народу і перелюбники Матері-Церкви Царства Божого не вспадкують.
Апостол продовжує: «I такими були деякi з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися iменем Господа нашого Iсуса Христа i Духом Бога нашого» (1 Кор. 6:11). Всі ми були у полоні Москви більше трьох століть, але благородні омилися, освятилися і пішли зі своїм народом.
Апостол продовжує: «Усе менi дозволено, та не все корисне; все менi дозволено‚ та нiщо не повинне володiти мною» (1 Кор. 6:2). А ми Бога зрадили і дозволили, щоб одними керували з Риму, а іншими з Москви. І пишаємося як святістю Риму, так і святістю Москви, і ми найсвятіші,.. а своє обпльовуємо і не згораємо з сорому.
Ісуса Христа теж влада юдейська переконувала у своєму і, навіть, вбила. Апостола Павла теж мріяли вбити, але Апостол, за прикладом Ісуса Христа, не зрадив Бога, не дозволив панувати над собою. «Бог воскресив Господа, воскресить i нас силою Своєю» (1 Кор. 6:14), якщо будемо вірні і самостійні християни.
Хто схвалює вбивць – стає з ними одним духом, однієї природи вбивці, адже Апостол застерігає: «Хiба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тiлом з нею?» Бо сказано: «Обидва будуть одне тіло. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом» (1 Кор. 6:16-17). І, нажаль, ми зраджуємо і Господа Бога, і свій український народ. До яких пір ми будемо зрадниками?
Хто вірний князю Володимиру, той будує одну Церкву і одну націю в Українській Державі. Чи можуть бути зрадники храмом Святого Духа? «Хiба не знаєте, що тiла вашi є храм Святого Духа, Який живе у вас i Якого ви маєте вiд Бога, i ви не свої?» (1 Кор. 6:19) Ми ж куплені найсвятішою Кров’ю Ісуса Христа: «Бо ви купленi дорогою цiною» (1 Кор. 6:20). А ми боремося за те, що куплені за двісті червінців і трисорока соболів.
Апостол Павло каже, що християнське життя подібне до спортивних змагань. Всі біжать, та не всі отримують нагороду. Мабуть, не тим шляхом біжать. Ісус Христос застеріг, що спокуса мусить бути. Не спокушаймося ні Москвою, ні Римом, ні якимись іншими примарними принадами. Все це примари. Отже: «як на змаганнях біжіть, щоб отримати нагороду» (1 Кор. 9:24). Коли наступила демократія, всі бігли, шукали вірного шляху до Господа Бога для всього українського народу. А виявляється, що хтось пішов вірним шляхом, а хтось побіг не в ту сторону, і, нажаль, не робить висновків з батьківських помилок кількасотрічного досвіду поневолення, свідомо не хоче повернутися, а повторює прадідні помилки; ще й величається, підносить себе, пнеться доверху. Але, навіть, птахи, знають, що той колос, який повний плодами, завжди похилений додолу, а пнеться вгору тільки порожній.
Так апостол Петро у дворі первосвященника теж пішов не тією дорогою, бо відрікся Христа. Але Христос повернув його на вірний шлях, і, навіть, доручив допомогти іншим Апостолам утвердитися у вірі.
Дорогі вірні православні, які пішли невірним шляхом, поверніться, як Апостол Петро, та займайте ваше вами заслужене місце в Церкві. Моліться Господу Богу за Батьківщину і шукайте спасіння для себе і свого ближнього в Бозі з усім українським народом в лоні Української Помісної Православної Церкви.
