Від початку повномасштабного вторгнення російських війсь в Україну Православний духовний центр апостола Івана Богослова став посередником гуманітарної допомоги, яку організували великі друзі з Італії: троє друзів Filippo, Fabrizio, Manuele та українці Марія, Михайло.
Зорганізуватися самим і запалити філантропією небайдужих до чужої біди людей вимагає чимало турботи, клопотів. Так ось і любов наших друзів з Італії знайшла відлуння в серцях італійців, серед яких і дитячі лікарі, сімейні лікарі, хірург з їхніми сім’ями і друзями.
Коли розповідаєш про труднощі українців, які опинилися посеред вогню війни, важко справлятися з емоціями, але мусиш, бо треба. Однак вони стають неконтрольованими, коли отримуєш допомогу, здавалось би, від чужих тобі людей.
Ти зібрався з духом і вже готовий на все, на будь-який найжахливіший розвиток подій, ти вже розумієш приблизно як маєш реагувати, розумієш чим все може закінчитися і не чекаєш порятунку нізвідки. Є лише ти, Господь Бог і твій народ, якому треба допомагати, який треба боронити.
І ти точно не очікуєш, що тобі хтось допоможе, але тут несподівано тобі телефонують і кажуть: ось вам допомога від нас, ми солідарні з вами, ми хочемо вас підтримати, ми поряд, питають чим ще можуть допомогти.
Коли ти сам допомагаєш, не особливо маєш час на сантименти, але коли в біді твій народ і йому на допомогу приходять люди, яких ти ніколи й не бачив, це точно вражає до глибини душі.
Ти добре знаєш, що кожна допомога має бути вже і конкретно за місцем призначення і за потребою. Це тримає тебе в емоційних ланцюгах і змушує зосереджено працювати на результат, який рятує життя, який не має місця для твоїх особистих емоцій, крім єдиної – вияв любові і турботи до людини.
Але скажіть, як залишитися байдужим, відкриваючи при адресуванні допомоги ящик з гуманітаркою, в якому завбачливо покладено ще й такий маленький вияв людяності великого серця людини, і цей маленький вияв доброти зриває шквал почуттів у кремезного сурового чоловіка?
Ми, українці, точно пам’ятатимемо ще довго про все і про кожного, пам’ятатимемо саме вчинки, за якими світ розділився для нас на людей і нелюдів, на справжню віру і любов християнську і на… Ось такий досвід християнства в реалізованій дії ми сьогодні переживаємо.
Велике Вам спасибі, друзі, рідненькі з братньої нам Італії: Філіппо, Фабріціо, Мануеле, Маріє, Михайле, Пауло Різані, керівнику дитячої клініки “Онлус” з Болонії, лікареві Ґабріеллі, волонтерам лікарям Мавріціо, Франческо, Сімоне, добродіям Пауло з донькою Костанца Далла Валентіна і дружиною Роселла Джуліані.
Дасть Бог дожити, ми обов’язково ще поп’ємо разом Вами кави після перемоги над цим світовим злом. Я певний, що, буде на те ласка Божа, колись особисто зможу подякувати усім Вам за Вашу любов до нас, українців, які опинилися у вогні війни.
