Екстравертна установка в житті
1. Фантастичний християнин між Церквою і світом
Слово екстраверсія як психологічний термін означає схильність людини орієнтуватися на зовнішню реальність, коли він вибирає свій спосіб життя. У відповідь на різноманітні зовнішні життєві обставини, дух навколишнього суспільства, рух ідей і тому подібні фактори екстравертний психологічний тип створює власний напрям думок і свої особисті бачення про людське буття.
Коли ми говоримо, що в екстраверта основним життєвим орієнтиром є зовнішня реальність, то маємо на увазі, що всі його особистісні психічні функції спрямовані на сприйняття, насамперед, цієї зовнішньої реальності. Розум, думки, почуття, воля, бажання й інші сили людської психіки, що служать її цілісній життєвій здатності, взаємодіють в основному для відповіді на вимоги й виклики зовнішнього світу, повсякденності, що її оточує.
***
Отже, якщо хтось із християн відноситься за своєю природою до екстравертного психологічного типу, то йому завжди загрожує небезпека впасти в прихильність до зовнішньої реальності. Скоріше навіть — упасти в сприйняття себе як однієї з речей світу цього. Так, будучи свідомим християнином, він живе у світі Церкви, причому він може бути зразковим парафіянином. При цьому, однак, як екстраверт, він живе також і в світі. Отже, він перебуває однією ногою в Церкві, а іншою — у повсякденності суспільного життя.
Така життєва позиція говорить про те, що християнин-екстраверт належить до категорії двоєдушних людей. Мова йде про психологічний стан внутрішнього розладу. Така людина бажає жити в Церкві, але вона хоче також залишатися і цьогосвітньою людиною, тому що охоплена бажанням перебувати у вирі життя.
***
Однак кожний представник екстравертного психологічного типу — це психологічний інвалід, оскільки витісняє 83 істотну частину самого себе — свою інтроверсію. Психологія визнає нормою, коли людина живе усвідомлено між своєю екстраверсією й інтроверсією, коли вона не зневажає жодним із цих полюсів і гармонійно їх у собі поєднує.
Коли ж людина виявляється чистим екстравертом або чистим інтровертом, тоді вона фатальним чином витісняє свій протилежний психологічний полюс. І, звичайно, тоді витиснутий полюс перебуває в конфронтації з полюсом пануючим. Наскільки людина дозволяє діяти своєму пануючому полюсу, настільки витісняється протилежний. І завжди, у кожному випадку, таке витиснення стає хвороботворним фактором. Людина, яка витісняє важливу для її існування психологічну функцію, попадає в пастку психологічного комплексу невротичного типу.
***
Фантастичний християнин, зазвичай, живе й діє як екстраверт. Він нездатний ураховувати свою інтроверсію й свідомо спостерігати за тим, як вона діє. Це позбавляє його можливості продуктивно радитися зі своїм досвідом проживання віри. У такого християнина немає внутрішнього духовного досвіду, і тому він прибігає за допомогою до своєї фантазії, у просторі якої й веде діалог зі своєю ідеалізованою християнською совістю, з образом гарного християнина. Така переконана в його християнській ідентичності совість дає йому волю вживати її за власним міркуванням — вживати так, як він вважає правильним. Але «як він вважає» завжди означає «як йому хочеться». При цьому, однак, він і не підозрює, що сам він — жертва власної двоєдушності й розладу душевних сил, що суперечать одна одній. Тому він часто поводиться суперечливо, то так, то інакше. А це означає, що в нього не в порядку відносини з істиною. І оскільки він не намагається зробити євангельську істину своїм життям, тому що вже вважає себе гарним християнином, остільки він додержується цієї істини вибірково, час від часу, — коли йому вигідно показати себе справжнім християнином.
Мова йде про випадок, який описаний преподобним Максимом Сповідником.84 Він відзначає, що християнин, який не проживає і не виконує всю істину цілком, оскільки виконання істини містить жертву і подвиг, — марнославний. Адже він виконує цю істину вдавано, тобто так, щоб було задоволено його марнославство. Як ми пам’ятаємо, фантастичний християнин — це людина найвищою мірою горда, зарозуміла, яка вважає, що вона усе знає. І зрозуміло, що така людина вдає, що виконує євангельську істину, тому що на справі вона цю істину спотворює.
Це викривлення є найглибиннішою і при цьому найважчою рисою в психологічному й моральному стані такої людини, оскільки вона відкидає слово Господа: пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними 85 Це викривлення виявляється в діях суперечливих сил його душі. Ці сили людської психіки діють автономно і проявляються незалежно одна від одної. Це підтверджує й Карен Хорні, коли пише про роздільне мислення 86 того, хто страждає таким душевним розладом.
Брат Господній Яків зауважує, що двоєдушна людина не стійка на всіх шляхах своїх.87Так і логіка поведінки і мислення фантастичного християнина нетверда (нестійка) і навіть безглузда. У нього формується такий внутрішній духовний стан, при якому у різних випадках його поведінка, його судження і його логіка стають схожими на різні герметично закриті кімнати (або відсіки) багатоквартирного будинку, в яких не чують одні одних. При цьому кожній кімнаті відповідає особливий напрям думок, який не узгоджується з іншими кімнатами. У такої людини є кімната для осуду. Є кімната для бізнесу. Є й просторий поверх для добродійності. Ще одне приміщення — для її церковного життя і благочестя. Інше — для її суспільного життя, де можливі справи, зовсім протилежні духу Церкви. Не позбавлена вона і кімнати розпачу — для випадків, коли трапляються важкі події. Там вона оплакує свою долю. А ще є невеликий куточок для «випадкового» невір’я. І, напевно, є ще одна маленька кімнатка для сумнівів у Божественнім правосудді, через те, що не виконуються її мрії про багате комфортне життя, як у сусіда. А ще… Та багато чого ще… Спасибі її фантазії, яка дає такий простір для поведінки і думок, які зміцнюють її ідеалізований образ, її впевненість, що вона добрий християнин!
***
Напередодні Своїх Страстей у Своїй Першосвященничій молитві Господь сказав про відносини своїх учнів із світом: Я не молю, щоб Ти взяв їх зі світу, але щоб зберіг їх від лукавого… Освяти їх істиною Твоєю.88 Господь не просить Отця забрати зі світу Своїх учнів, але просить зберегти їх від лукавого. Християнам призначено жити у світі. Світ — це поле боротьби християн за своє спасіння. І вони існують у світі, між лукавим 89 і істиною, яка є Христос. Перший свій вибір між лукавим і істиною Адамова людина зробила в раю. І можливість обоження тоді вона втратила.
У той час людина мала богодаровані риси образу Божого, за якими була створена, але вона ними зневажила. Вона їх відкинула і вибрала лукаве. Проблема образу людини загострилася із втіленням Бога Слова. Ми знову виявилися на арені битви за правильний вибір. Що ми вибираємо, те й одержуємо. Образ Божий або образ лукавого, що пообіцяв: і ви будете як боги.90
Фантастичний християнин вимагає, щоб його життю дісталася частка і від світу. У таїнстві Хрещення він став «від Бога». Але його прихильність до світу переважує чашу ваг на користь світу. Чому ж він знову робить невірний вибір? Чому ж на великі слова Христові: освяти їх істиною Твоєю, — він не звертає уваги?
Ми будемо чесні, якщо усвідомлюємо, що робимо свій вибір між світом і істиною. Світ лежить у владі лукавого.91Отже, якщо ми перебуваємо в лукавому світі, то повинні розв’язати для себе питання: які наші відносини з істиною. Фантастичний християнин, живучи між Церквою і світом, стає чужим для істини, яка є Христос. Він б’ється в темному просторі свого фантастичного образу християнина. І тому він погано бачить Істину.
2. Безжурне духовне життя як принцип
Релігійне життя фантастичного християнина визначається принципом: духовне життя повинно бути безпечальним. Будучи екстравертом, він посилається на «об’єктивні», за його твердженням, труднощі. Насправді ж він їх перебільшує, наскільки йому того хочеться. Він певен, що через них жити за Євангелієм в умовах мирського життя неможливо. Стомлююча рутина повсякденності, знемога людського тіла і психіки під вантажем проблем сучасної реальності й особливо виснажливі стреси, які переживає кожна людина нашого часу— у таких життєвих рамках видається неможливим подвиг, якого вимагає від нас Церква.
***
Сильним, як видається фантастичному християнинові, аргументом на його користь є і той факт, що християнин, який живе у світі, не чернець. Він вважає, що більшість духовних обов’язків, виконання яких вимагає від мирської людини Церква, — це, насправді, обов’язки чернечі, які чернець приймає на себе, даючи обітниці добровільно. Виконуючи ці обов’язки, чернець, який живе в монастирі, не зустрічає перешкод у вигляді труднощів і проблем особистого виживання або сімейних і професійних турбот і трудів. Так само постає справа і з богослужінням: часто ходити на служби фантастичний християнин вважає чернечим обов’язком.
Тим часом, так виправдовуючись і роблячи такі твердження, фантастичний християнин впадає в прелесть.
***
Преподобний Симеон Новий Богослов так пише своєму учневі Миколі, який живе в миру: «Отже, чадо моє улюблене і брате мій, сподвизайся здобувати смиренність і не говори: „Це неможливо для мене“, чи знову: „Це підходить тільки ченцям, а не тим, які живуть в миру“, тому що Христос заповіді Свої встановив взагалі для всіх і нічого не наказував окремо для ченців, і окремо для мирян».92
***
Христос, як зауважує преподобний Симеон Новий Богослов, залишив нам одне Євангеліє для всіх, а не два — одне для ченців, і одне для мирян. Усі євангельські заповіді стосуються всіх людей: ченців і мирян, багатих і бідних, здорових і хворих, учених і безграмотних. Вони стосуються всіх народів і всіх племен на Землі.
Для того, щоб спастися, необхідно виконати ряд умов. Але ці умови не кажуть, що потрібно належати до якої-небудь категорії людей. І цими умовами ніякі категорії людей від спасіння не відлучаються. Бог хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини.93 Але є одна важлива відмінність. Існують два орієнтири або два шляхи: тісні ворота і вузький шлях, що ведуть у життя,94 і просторі ворота і широка дорога, що ведуть до погибелі.95
Перший шлях — для тих християн, які приймають як правило життя слово Господнє: Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його.96 Це ті християни, які змушують себе — у своїх побажаннях, у своїх настроях, у думках, у міркуваннях, у почуттях і в усі інших діях душі і тіла. Примушують себе протистояти тим силам усередині себе, які виявилися інструментами гріха і приводом для відступництва від Бога. Ці християни примушують себе бути вірними богоугодному прагненню преобразити своє буття за образом Божим в буття за подобою Божою, досягти обоження за благодаттю.
Але фантастичний християнин вибрав як інструмент і засіб для життя за Євангелієм свою фантазію. Адже він виявився в пастці ледачого і комфортного життя, у пастці свого самолюбства. Він не може вирватися із цих двох пасток, які прикували його до фантастичної релігійної самосвідомості.
Він не може подолати свою розслабленість. Він легко може влаштувати голодний страйк через зменшення своєї зарплати, але йому вартує величезних зусиль змусити себе хоч небагато попоститися. Своєю силою, якою можна було б придбати Царство Небесне, він розпоряджається безумно.
83 Витіснення — один з основних механізмів психологічного захисту; неусвідомлюване усунення зі свідомості і утримання поза нею хворобливих для особистості психічних ситуацій. Найчастіше витиснення проявляється як забування того, що людині неприємне.
84 Питаннявідповіді до Фаласія// PG 90, Col. 369.
85 Ів. 8:32.
86 В термінології Хорні — компартменталізація.
87 Як. 1:8.
88 Ів. 17:15.
89 1 Ін. 5:19.
90 Бут. 3:5.
91 1 Ін. 5:19.
92 Преподобний Симеон Новий Богослов. Творіння. Т. 1. СТСЛ, 2014. С. 125.
93 1 Тим. 2:4.
94 Мр. 7:14.
95 Мр. 7:13.
96 Мр. 11:1.
Уривок із книги професора Івана Корнаракіса, Фантастичний християнин у порівнянні зі святоотцівською людиною.
