Дорогі брати і сестри, на минулому тижні в Києві відбувся Помісний Собор нашої Помісної Православної Церкви України. Яка милість Божа. Я собі можу дозволити сказати, що як Господь Бог Авраамові обіцяв, що пришле Месію і Авраам в загробному світі 2000-чі років чекав на прихід Месії, і коли Месія прийшов, Христос каже: «Авраам побачив Месію і зрадів». Ів.8,56. Через 2000-чі років зрадів. А до Українського народу ще в давнину, після розп’яття і воскресіння Христос послав апостола Андрія, до українців у Київ. Ще тільки після Воскресіння Христового апостол Андрій хрестив українців. Гадаю, що в їх особі і всіх нас апостол Андрій хрестив. Первозваний Апостол освятив нашу українську мову. Але українці, як це властиво українцям, були розділені, сварилися між собою, вели війни, міжусобиці, братовбивчі війни. Аж князь Володимир зумів поєднати нас і зібрав воєдино всі наші слов’янські племена, і тоді тільки міг хрестити Україну, на той час – Київська Русь. Князь Володимир зібрав в єдине і вже була якась державницька позиція, вже було єдиновладдя, вже можна було видавати державні закони і закони релігійної організації. Княгиня Ольга гідно підготувала основу, щоб князь Володимир міг християнство зробити державною релігією. А це все заслуги апостола Андрія, який прийшов на київські гори, хрестив Киян. Джерелом євангельської інформації і віровчення, церковних книг були греки в Криму, які там уже були християнами. Також туди до Криму висилали християн як злочинців. Туди було вислано Клемента, мужа апостольського, який вів просвітницьку роботу в Римі серед латинян. Він був туди висланий і наші Київські християни окормлялися від греків. Якщо б наші не мали джерела християнства в Криму, то були б посвятили для себе окремого єпископа і мали б право називатися апостольською Церквою. Як я казав 5-му президенту України Порошенкові Петру, Господь Бог захотів у царстві злого духа в цьому світі заснувати Царство Небесне – Церкву Христову. І поставив Церкву Христову, як організацію, яка мала виховувати громадян Неба у царстві злого духа. Яка милість Господня велика і непередбачена. Ми цього не можемо навіть збагнути. І так було від 988-го року до 1686-го року. У 1686-му представники Росії (московвії) поїхали в Туреччину і візирові, представникові турецької влади, заплатила і дарами купила патріарха Деонісія; заплатили 200 червінців і три сорока соболів. Чому три сорока соболів? Тому що торгувалися. Давали 40 шкірок з песця (хутро, коміри для жіночих пальто) – кажуть, мало, 2 по 40 – мало, 3 по 40… Нами торгували, як худобою на базарі, і не соромилися, як християни. З того часу, тобто 330 років сплинуло, Українська Церква втратила свій священний обов’язок, перестала виховувати громадян Неба, а стала на сторожі великої «страни», російської імперії. Імперія нині наче вірить в Бога, в минулому самодержавець наче вірив у Бога, але як колись так і сьогодні, робили і роблять противне моралі Божої. Наче такі святі, наче Божі і неочікувано стали атеїстами і зіпсували наш народ своєю безбожністю. Ми сьогодні маємо війну через те, що наші прадіди прийняли російський атеїзм. Оце їхній дух – це є дух «руського мира». Але коли стала демократична відлига Господь Бог захотів українському народу дати дух відродження Української Церкви і чомусь саме через галичан. Зібралися галичани і проголосили Українську Церкву незалежною від Москви, щоб нарешті Українська Церква вийшла з рабства Російської Церкви. Російська Церква – це дочка Української Церкви, а дочка настільки знагліла, що вилізла Матері-Церкві на голову. Константинопольська Церква, наша Мати-Церква, знемічніла. Її парафіян-греків турки коли завоювали, то перевернули у мусульман. Але Українська Церква собі не може дозволити панувати над константинопольським патріархом. Таке не природньо. А Російська Церква так зуміла, коли Київ зруйнувала орда, що склала основу московській імперії. І ось ми у 90-му році проголосили про вихід нашої Церкви з рабства, з неволі. Так колись Господь Бог виводив народ ізраїльський з неволі єгипетської. Це та сама неволя, тільки там неволя була 430 років, а у нас 330 років. І ми заявили світові, що виходимо з рабства, з полону російського. І ще наша Церква не була визнана, але і в Римі, і в Константинополі експерти, церковні політики сказали, що це 3-й гідний християнський престіл, який не обморав себе ні цезеропапізмом, ні сваволею чи єресями. Це чиста християнська нація, найбільша християнська держава. Колись великі престоли заздрили нам у дев’яностих роках, що на кінець виринув чистий християнський престіл, нація християн.
Знамениті мужі, політики християнські сказали і замовкли. І здавалося, що наша Церква померла. Але вона жевріла так, як ізраїльський народ в землі обіцяній: Господь Бог привів народ у землю обіцяну і сказав: «Працюйте і будете мати статки». А коли вони зросли, то кажуть Господу, що їм тісно. Господь відповів: якщо тісно, то йдіть війною і заберіть землю вашу в чужинців, ханаанців виженіть з своєї землі. Суд.1,2. І так наша Церква зростала і виросла достатньо, щоб ввійти в сім’ю Православних Церков: Константинопольська, Олександрійська, Антиохійська, Єрусалимська, Болгарська, Румунська…
Хвалімо Бога за п’ятого президента України П. О. Порошенка, що він узяв на себе оцю складну місію. Він же був парафіянином Російської Церкви, він там виховувався. Але коли він став відповідальним за українську державу, за всю спільноту, тоді він іншими очима побачив українську потребу. Він розумів, що до тих пір, поки Українська Церква буде під російським впливом не можна буде ні вільних виборів зробити, ні мати власну українську думку про свій народ. Так само і греко-католики, і римо-католики, релігійні меншини мають свій вплив на вибори всіх рівнів українського народу. Так релігійні меншини пильнують і працюють над тим, щоб волевиявлення українців на виборах усіх рівнів відповіло плану, який угодний Риму, Росії, а не українському народові. Петро Порошенко, як муж державний, поїхав до Туреччини, переговорив з турецьким президентом, з вселенським патріархом, і проблему надання автокефалії Українській Церкві вирішили.
На цей момент ми з вами уже були як Українська Церква. Вже було кому дати Томос, ми були Церква достатня. В 2018 році, на Об’єднавчому Соборі, який провела вселенська патріархія – Мати-Церква у столиці України, було вирішено всі проблеми і устами вселенського патріарха Українську Церкву виведено з полону московського. Я тоді собі так толкував, як Ісус Христос сказав до розслабленого: «Встань, візьми постіль свою і йди до свого дому», – так українській церкві Господь Бог устами вселенського патріарха сказав вийти з полону і бути вільною Церквою. Чи так як жінці скорченій, про яку ми в Євангелії читаємо в неділю, Христос сказав: «Зв’язана сатаною вже 18 років і чи не годилося їй звільнитися від цього недугу?» І до жінки сказав: «Будь здоровою». –Жінка випростувалася. Лк. 13,11. Негодували первосвященник і старшина божниці, коли Христос оздоровив жінку в суботу, але зробити жінку знову скорченою не могли. Так обурювалися старшина божниці римської і московської, що вселенський патріарх вивів Українську Церкву з рабства, з полону московського; але в полон загнати поки що, з ласки Божої, не можуть, хоч і пориваються всіма силами й доступними їм засобами.
Ото Українська Церква, як Церква свобідна, як сестра Православних Церков світу, у четвер на минулому тижні (27 липня 2023 р.) провела Помісний собор, на якому було переглянуто життя нашої Церкви. Одне було утверджено, а інше було заперечено. Саме цей Помісний Собор вирішив, що Українська Церква переходить на новоюліанський календар.
Що собою являє новоюліанський календар, а що таке григоріанський календар. Папа Григорій десь, здається в XVІ столітті зробив обсерваторію. І вичисляв тривалість року у годинах, хвилинах і секундах. І визначив, що рік у собі не точний.
Господь Бог не для нас галактику створив, а для Себе. І Господу Богу усе добре стикує. Рік триває 365 днів 6 годин (тропічний рік дорівнює 365 діб 5 год 48 хв 45,1875 с). Шість годин за чотири роки дають одну добу. Щоб літо не пересунулося на зиму, а зима – на літо то кожних 4-ри роки додають одну добу що називаємо рік високосний. А хвилини і секунди за 400 років дають 3-и доби. І від 1-шого Вселенського Собору, від 325-го року до сьогоднішнього дня вже стало 14 діб відхилення. Ці хвилини і секунди зіштовхнули наш календар з рівнодення на 14 днів. Папа Григорій дорахувався, що ще є ті хвилини і секунди, і переклав Різдво Христове знову на день зросту сонця, на 25 грудня. А Пасхалію Римська Церква якимсь чином собі встановила поза схваленням 1-шого Вселенського Собору. Отак сформувався григоріанський календар.
А православні не поспішали навздогін за Римською Церквою. Вивчали астрономію і потім вирішили зробити новоюліанський календар, тобто внести коректу в юліанський календар, на якому Перший Вселенський Собор утверджував свята церковного року і Паску. Бо не можна просто так анулювати рішення Собору Вселенського. Римська Церква собі дозволяє таке, бо вона не визнає Сім Вселенських соборів Ранньої Церкви за найвищий авторитет, вона має поза 300 своїх соборів і вважає усі ці собори дуже поважані.
У нас, в Православній Церкві, є 7-м Вселенських Соборів. В Помісних Церквах є Помісні Собори, які в межах Помісної Церкви приймають постанови відповідно до потреби даної Церкви. Тому православні патріархи вирішили, що у 20-му столітті треба свято Різдва Христового повернути на 25-го грудня, а Пасхи не торкатися, а залишити його рухомим святом.
Якщо б Пасха щось не відповідала потребі суспільства, то було б легше з Пасхою вирішити проблему, бо Пасха хитається в межах 35 днів. Пасха тримається весняного рівнодення і першого повного місяця на небі: євреї святкують Пасху в день першого повного місяця після весняного рівнодення, яке припадає на 21 березня. А наша Пасха, щоб не святкувати з євреями, то тиждень пізніше. З Пасхою легше було вирішити, бо Пасха – перехідне свято. Ми привикли, що свято Різдва Христового завжди 7-го січня. А зараз загальна більшість Помісних Православних Церков перейшли на новоюліанський календар, який не торкається дати святкування Пасхи. День святкування Пасхи відповідає всім постановам Першого Вселенського Собору. І руйнувати те, що утвердили єпископи 1-го Вселенського Собору немає потреби. А все інше корегуємо. Отже, на соборі Української Помісної Православної Церкви (ПЦУ) 27 липня 2023 року затверджено повернутися на день зросту Сонця, за рішенням першого Вселенського Собору: нехай буде Різдво Христове 25 грудня, як постановив 1-й Вселенський Собор 325 року.
За юліанським календарем ми звикли, що на 100 років буває 25 високосних років, тобто кожні 4 роки додається доба. А зараз відповідно до хвилин і секунд буде додано ще одну добу. Церква вже буде коректувати так, щоб Різдво Христове завжди було 25-го грудня, як постановив 1-ий Вселенський Собор.
Від вересня цього року наша Церква для потреби парафій вже видала новий календар. В церковному році буде пропущено 13-ть днів, бо 1-го вересня буде вже святкуватися день нового церковного року, який в слов’янській мові називається індиктом. Відповідно до того, день Різдва Богородиці, як і день Чесного і Животворчого Хреста, і всі інші свята наступлять 13 днів скоріше.
Є такі міркування, що багато людей не захочуть чи не зможуть себе зламати і перекласти святкування на інший день. Тому наша Церква прийняла таку постанову: скільки буде таких парафій, то буде до усіх них Церква терпелива. Нехай святкують так, як їм буде до душі, щоб вони мали мир в душі, щоб могти відійти в загробний світ з миром. Ми звикли, що Пасха кожного року припадає в інший день, і ми чекаємо коли Церква скаже святкувати і це свято особливо урочисте, хоч припадає кожного року в інший день. Так буде й з Різдвом Христовим, а саме: встановила Церква святкування 25 грудня. Треба себе гідно підготувати: молитвою, постом, сповіддю, Святим Причастям… Але всі традиційні свята церковного року вже повинні бути відповідно до постанови Помісного Собору нашої Церкви. Те, що Помісним собором стверджено, це буде вірним і з цим Небо буде згідне за словом Ісуса Христа: що зв’яжете на землі те буде зв’язане на Небі… Мт. 18,18. Бо сказано Ісусом Христом: «Де зберуться двоє чи троє в ім’я Моє, там і Я посеред них». Мт.18,20. За словом Святого Письма Христос перебував на Соборі нашої Церкви.
Так було коли апостоли почали проповідувати християнство. Першу Церкву апостоли зібрали з обрізаних. Але в Великого Бога Неба і Землі вірили і необрізані. Необрізані захотіли прийняти християнство. Щоб не було суперечки, то було скликано Собор Апостолів і мали міркування. Всіх обрізувати чи не треба обрізувати? І тоді Небо явило таку подію. Римському воїну, сотнику Корнилію, який молився Господу Богу, явився ангел Господній і сказав: «Пошли посланців до людини, яка виробляє шкіру і живе над морем, і запроси Симона Петра, а він тебе навчить, що робити». Дії. 10, 5. Корнилій так зробив. Апостол Петро прийшов і подивився, що сини, дочки і родина, слуги Корнилія, як і апостоли в П’ятидесятницю, прийняли Духа Святого і розмовляють різними мовами, тоді апостол Петро став перед факт: як їх обрізувати, якщо на них уже перебуває Дух Святий. Дух Святий зійшов на необрізаних, як на обрізаних. Апостол Петро на Соборі каже: хто міг заперечити облити таких людей водою. Тоді Церква, зібравши Собор Апостольський, прийняла постанову, щоб приймати в Церкву Христову язичників необрізаними через хрещення. Отакий самий духовний акт відбувається сьогодні в нашій Церкві. Наша Церква прийняла поставу всі свята року, які тримаються числа і місяця, перенести святкування на 13 днів скоріше. І це постанова Помісного (всеукраїнського) Собору, і вона зобов’язує всіх наших вірян. Хто буде послушний Церкві, той буде спасенний. Хто не зможе себе переконати, то для таких священник буде служити тоді, коли їм угодно, за старою датою, Різдво, чи яке інше свято.
Та найтяжча проблема є в тому, що ми стаємо менше духовними, безбожніємо, не хочемо ходити на свята до храму, а бунтуватися будемо. Всеношні, літургії які у нас прекрасні? А храми порожні. А для бунту в нас найдеться кілька парафіян, аби не було загального послуху Церкві Христовій. Ісус Христос отак наставляє: «Як послав Мене Отець…». Христос виконує волю Отця Небесного і до нас каже: «так і Я посилаю вас», – виконувати волю Отця Небесного. Оцей перехід на новоюліанський календар – це є послух Небу, бо вся Церква в особі єпископів одноголосно прийняла постанову, і це є воля Отця Небесного. Тому ми тепер маємо імплементувати рішення Помісного собору на кожній нашій Парафії. Це така сама воля Отця Небесного, як та, щоб вивести Українську Церкву з російського полону. У 90-ті роки Господь Бог дав нам на серце вийти з-під порядкування Російської Церкви і, здається, за 29-ть років Господь Бог дає нам повну незалежність Української Церкви. Все це Господня рука робить. Так тепер Господь Бог дає нам свідомість перейти на новий календар і ми це мусимо виконати.
Я вас, дорогі християни, вітаю з такою перемогою, що наша Церква уже має право сама собою керувати, а не керується і настановляється з Москви, як і з Риму. Вже не оглядається чи чужинці будуть дозволяти чи не дозволяти мати власне міркування. Наша Церква – Українська Помісна Православна Церква: це є її повна назва. І вона має повні права сама собою керувати відповідно до потреб наших вірян в межах канонів Православної Церкви. Я вас вітаю з цією перемогою. Нехай Господь Бог дасть нам мудрості цінувати Дари Божі. Молімося, щоб ми були всі однодумні, і всі разом єдиним серцем, єдиним розумом перейшли на новий календар і були єдиним українським народом в Бозі тут, на землі, і у блаженній вічності.
