Бесіда, виголошена на святе свято Світел (Богоявления);
у ній же міститься посильне пояснення таємниці Христового хрещення
Хрещення у Христа, якого ми удостоїлися, є пізнанням Бога і прийняттям з нашого боку зобов’язань щодо Нього: вірою і пізнанням Істини, яка – у Бозі; договором же і обітницею з нашого боку мати і діла, і слова, і спосіб життя угодні Богові, – що за допомогою символів звершуються (у хрещенні). Але, навчаючи про це, ми відразу маємо додати, що ці священні символи і через них і разом з ними прийняті на себе словами зобов’язання, якщо при цьому не будуть виконуватися на ділі, не тільки не приносять користь людині, а й справедливо викличуть осуд.
Предтеча ж і Хреститель Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа своїм вченням уводить нас у пізнання Його, сповіщаючи Його Превічним і Владикою всього (світу), Суддею живих і мертвих, Який вводить Своєю владою достойних у присносущні обителі, а засуджених виганяє в геєну, і свідчить, що Він – Господь і ангелів, а себе зараховує до останніх рабів (Його). Оскільки ж хрещення є не тільки пізнанням Бога, а і нашим зобов’язанням мати добру поведінку і чинити угодні Богові діла, то тому Христів Предтеча і Хреститель приводив не тільки до пізнання Христа, а і проповідував покаяння і вимагав плодів, гідних покаяння: праведність (справедливість), творіння милостині, помірність, любов, істину, і показуючи, що прийняття на себе зобов’язання, якщо не буде супроводжуватися ділами, ніяк не приносить користі, а піддає людину осуду, – погрожував сокирою (посіченням), і представляв невгасаючий вогонь, і говорив: “Всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь” (Мф. З, 10).
“Охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, – і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього. І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління” (Мф. 3,16-17). Велика це таємниця, браття. На початку (світу), після того як Бог сказав: “Створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою” (Бут. 1, 26), створивши в особі Адама наше єство, Він через вселеного в нього живоначального [Тобто Подателя і Джерело життя] Духа, явленого і даного йому, показавши разом із цим і Триіпостасність Творчого Божества, в той час як усе інше творіння було приведене до буття і явлене ніби єдиним словом Слова і Отця, що промовляє; так нині при відтворенні нашого єства у Христі, Дух Святий, явившись із пренебесних областей сходженням на Нього, Який хрестився в Йордані, відкрив таємницю – спасительну для розумних істот – Вишньої і Всемогутньої Тройці. Чому ж при творінні і при відтворенні людини відкривається таємниця Святої Тройці? – Не тільки тому, що вона є єдиним на землі таїнником і шанувальником Її, а й тому, що вона єдина – за образом Її. Тому що тілесні і безсловесні творіння тваринного світу мають у собі тільки дух життя, та й той сам по собі не в силах існувати [Тобто цей дух життя настільки немічний, що потребує безперестанної підтримки Божої, і цей дух сам по собі існувати не може, але зі смертю тварного тіла і сам повертається в небуття, як говорить св. Григорій Двоєслов], зовсім же позбавлені безсмертного розуму і дару слова; істоти ж сущі вище за весь чуттєвий світ – ангели і архангели – хоча і духовні, і розумні, мають безсмертний розум і слово, але не мають у собі животворчого духу, а тому і тілом не володіють, яке одержує життя від цього животворчого духу; людина ж, єдина створена за образом Триіпостасного Єства, володіє безсмертним розумом, і даром слова, і духом, який дає життя тілу, тому і має тіло, яке має від нього життя. Оскільки при відтворенні нашого єства на Йордані явила Себе Найвища і Всемогутня Тройця, немов першообраз відбитого в наших душах Її образу, то ті, що хрестяться в Христа після Христа, хрещаються трикратним зануренням у воду; Іоан же хрестив єдиним зануренням. І, позначаючи це, євангеліст Матфей говорить: “І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води” (Мф. З,16). 3. “І ось голос лунає з неба”, – говорить, тобто в той час, коли Він ще не зовсім вийшов з води, але тільки виходив з неї – “і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього” (Мф. 3,16-17).
Так, сходження Христа у воду і занурення в ній означало наперед Його зішестя в пекло; як і вихід Його з води показав Його Воскресіння з мертвих. Тому природно і відповідно до цього для Нього, Який виходить із води, негайно відкрилися небеса; оскільки при Своєму зішесті в пекло Він був заради нас під землею, виходячи звідти, відкрив для Себе, а також і для нас, усе не тільки земне й пов’язане із землею, а й найвище небо, куди потім Він вознісся з тілом – “куди ввійшов за нас предтечею” (Євр. 6,20). Тому що як спасительні Свої страждання Він представив через таємничий Хліб і Чашу і потім передав це Таїнство вірним звершувати його для спасіння (Мф. 26, 26-29), так і зішестя Його в пекло і сходження звідти таємниче показав через це хрещення в Нього, Він потім передав це вірним звершувати для спасіння, Собі Самому надаючи муки і тяжкість, нам же дарував із самого початку спілкування в Його стражданнях, але без відчуття їх мук, і роблячи нас, за словом апостола, з’єднаними з Ним подобою смерті Його, щоб удостоїти нас у свій час і обітованого Воскресіння (Рим. 6, 8). Тому що, маючи душу й тіло, як у нас, які від нас заради нас Він прийняв, тілом Він прийняв страждання і смерть і поховання, і самим воскресінням із гробу проголосив безсмертя і самого тіла, і на згадку про ці події передав нам звершувати безкровну жертву, і завдяки їй, як плід її, одержати спасіння; душею же Він зійшов у пекло і вийшов звідти, усім давши участь у присносущному світлі і житті, і для показання цього передав нам звершувати божественне хрещення, і завдяки цьому, як плід цього, здобувати спасіння; завдяки тому й іншому таїнствам і завдяки обом: душі Його і тілу Його, обожненим і таким, що містять у собі сім’я справжнього життя. Тому що на цих двох Таїнствах ґрунтується все наше спасіння; все діло Богомужнього домобудівництва[1]зосереджується в цих двох (таїнствах).
“І ось розкрилися Йому небеса”, – не “небо”, говорить, а – “розкрилися Йому небеса”, тобто всі небеса: все суще вгорі, щоб, не бачачи нічого з того, що належить горньому світу і вище нас лежить, не подумав би ти, що є щось, що лежить вище і більш високе, ніж Той, що нині хрестився (Христос); але розумів би і пізнав єдине єство і володарювання, від небесного кола властивої Йому безмежності, що досягає до зосередження всього і до наших цих крайнощів, тобто виконуюче все і нічого не залишаюче, щоб було поза Ним, і усе спасительно утримуюче, і охоплююче, і те, що простягається над усім, при цьому Суще в Трьох Особах, невимовно пізнаване єднання. “Розкрилися Йому небеса”, щоб Він був явлений яснійшим образом: Сущий і раніше створення небес, краще ж сказати: Суще раніше всього сущого і Суще у Бога і Суще Бог і Боже Слово і Син, що має Отця, Який не раніше Його прийшов до буття, і має разом з Отцем ім’я, яке вище всякого імені (Флп. 2, 9) і всякого слова; тому що між усіма, що є Його творіннями і Його Небесного Отця, творіннями, які належать як цьому світу, так і вищому світу, які розділені і не зв’язані між собою, Він єдиний явив Себе з’єднаним з Отцем і Духом, як Сущий з Ними і раніше влаштування світу.
“Розкрилися Йому небеса”, – у той час як Марк говорить: “розверзлись”. Тому що він так говорить: “І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися (розверзалися)” (Мк. 1, 10). Чому ж один євангеліст сказав: “розкрилися”, а інший: “розверзлися”? – Щоб від уважних слухчів не уникло подвійне значення таємниці. Так, словом: “відкрилися” він показав нам, що вони через наш гріх і непослух Богові були замкнені. Тому що для Адама, після того як він виявив неслухняність Богові й почув від Нього: “Бо порох ти і до пороху повернешся” (Буг. 3,19), за написаним, закрилися небеса. Отже, справедливо, що Христу, в усьому “Слухняному Богові, як Він явив Себе і як Сам Він сказав Іоану, “що виконав всяку правду”, через нині звершене хрещення – відкрилися небеса. Оскільки ж, як говорить сам Предтеча Господній: “Бо без міри дає Бог Духа. Отець любить Сина і все дав у руки Йому” (Ін. З, 34-35), є очевидними, що Христос і по плоті прийняв усю безмірну і безмежну силу й дію Духа Божого. Небеса показали на ділі, що для всього творіння неможливо вмістити всю цю силу і дію Божого Духа, тому коли ці сили і дія Божого Духа і виявили себе і ніби перейшли на цю Богоіпостасну Плоть, то небеса, не витримуючи, розкрилися (розверзлися). Прекрасно, отже, хто сказав Богові: “і небеса нечисті в очах Його” (Іов. 15,15), називаючи “небом” Ангелів, сущих на небі, Архангелів, многооких Херувимів, шестикрилих Серафимів, усе інше премирне єство. Отже, справедливо, що ні небо, тобто сущі на ньому ангели, не є чисті перед Богом небес, тому що, і з боку найвищої і владичної ієрархії безперестанно очищувані і осяяні[2], поступаються досконалішій Чистоті. Тільки єдине людське (“катімас”) єство в Христі, суще богоіпостасне і обожнене, багато володіє довершенішою чистотою і здатне вмістити все сяйво і світлосяйність, так би мовити, і силу, і дію Божого Духа. Тому, ось, небеса не тільки розверзлися, а й самі ангели поступилися такому зішестю на нього Божественного Духа.
“І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, – і ось розкрилися Йому небеса” (Мф. З, 16). Лука ж говорить, що коли Христос молився, розкрилося небо. Тому що він так говорить: “І сталося, коли хрестився весь народ, і Ісус, охрестившись, молився, розкрилося небо” (Лк. З, 21). Тому що і під час хрещення і сходячи і виходячи з води, Він молився, навчаючи ділами, що не тільки священик і звершувач таїнств повинен молитися, а і той, над яким звершується таїнство, при всякому священнодійстві також повинен молитися, хоча б звершувач таїнства і був досконалішим у чесноті і підносив би стараннішу молитву; через нього на освячуваного сходить благодать; що коли ж освячуваний більш гідний (ніж звершувач таїнства) і більш старанно молиться (ніж той), Бажатель милості (о, яка невимовна благість!) не відмовляє завдяки йому дати участь у благодаті і самому звершувачу таїнства, що ясно нині збулося на Іоані (Хрестителі), що пізніше і сам він відкрито свідчив, кажучи: “І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать” (Ін. 1,16).
Чому ж тільки Ісусу, Який молився, відкрилось небо, і нікому раніше Нього? – Що говориш? Той, Хто, будучи (ще) в утробі матері, розумів Богомужнє домобудівництво іпостазованого Слова Божого, і не тільки заграв радісно від Божого Духа, Якого мав ще від материнської утроби, але і тій, яка носила його в утробі, приділив благодать[3], той, хто відкрив утробу, відкрив і батьківські вуста, через нього покарані безголоссям за велінням ангела, той, хто був вихованцем пустелі, більший серед усіх народжених жінками, який перевершив усіх від віку пророків, однак не мав дерзновення, щоб розв’язати ремінь Христового взуття (хай що б означав цей ремінь), з-поміж тих, що поступалися йому достойністю, хто б мав дерзновения, щоб відкрити небо, краще ж сказати: наднебесні сфери? Але щоб ти пізнав висоту переваги в порівнянні з усіма Того, Хто нині хрещається, обдумай ще й те: як “відкрилися Йому”, як написано, “небеса”; нам на ділі показано, що не просто небеса, але і самі надра Небесного Отця відкрилися для Нього; тому що звідти – Дух і голос, що свідчить про спорідненість синівства (Мф. З, 17); небеса ж, будучи сповістителями Його (Пс. 18, 1), відкрилися ніби якісь всесвітні вуста, і не тільки ангелам, сущим на небесах, а й людям, сущим на землі, сповістили всім, що Син Божий має рівну честь за Своїм єством, і силою, і володінням над усім з Небесним Отцем і Духом, Який від Нього походить. Отже, справедливо, що тільки для Нього, Який молиться, відкрилися небеса, оскільки і запечатану книгу, – чим можливо позначається закрите раніше для нас це небо, за Іоановим Одкровенням, ніхто з усіх сущих на небі, і на землі, і під землею не міг ні відкрити, ні прочитати. “І один із старців сказав мені: не плач; ось, лев від коліна Іуди, корінь Давидів, переміг, і може розкрити цю книгу і зняти сім печатей її” (Одкр. 5, 5). Хто ж цей лев, що походить від коліна Іудиного, наперед навчив нас патріарх Яків, кажучи: “Молодий лев Іуда, піднімається зі здобичі, син мій. Схилився він, ліг, як лев і як левиця: хто підніме його? Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів” (Бут. 49, 9-10); тобто Той, Хто нині явно відкрив усе наднебесне, єдиний прочитав сущі від віку і повіки слова Промислу, сховані в надрах Отцівського скарбу премудрості, незбагненні глибини і таємниці Духа.
“І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, – і ось розкрилися Йому небеса, і побачив loan Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього” (Мф. З,16). Чи бачите, що святе хрещення є небесними воротами, що вводять туди охрещуваних? Тому що не просто говориться: “відкрилися”, а – “відкрилися Йому небеса”; все, що збувається для Нього, збувалося заради нас. Отже, завдяки Йому для нас відкрилися небеса і, маючи ворота широко розчиненими, очікують нашого входу. І раніше інших про це свідчить перший страстотерпець і мученик Стефан. Схиливши коліна, він помолився і, поглянувши, побачив те, що ніхто не бачив раніше хрещення Христового; тому що “побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога” (Діян. 7,55-56); він бачив не тільки невимовну славу і над- небесне місце, а й Самого жаданого в славі Отчій, через яку він перший з усіх, хто був після Христа, блаженно споглядав те, що ніхто раніше Христа не бачив, у що і самі ангельські воїнства бояться проникнути (1 Пет. 1, 12); тому що його залучив улюблений ним Ісус, бажаючи, щоб цей диякон був першим на небі і набагато вище стояв, ніж службові (ангельські) духи, оскільки він був перший мученик за Істину. Отже, заради Нього для нас відкрилися небеса, і через Себе Він нас очистив; тому що Сам Він не потребував ні очищення, ні розкриття небес.
Іоан бачив усе, що збувалося під час хрещення Ісуса, щоб згодом мати можливість відповісти тим, хто запитував його: “І я бачив і засвідчив, що Цей є Христос, Син Божий. Іоан бачив Духа Божого, Який сходив у вигляді голуба і перебував на Ньому” (Ін. 1, 32-34). Свідчить же і образ голуба про чистоту Того, на Якого зійшов, тому що цей птах не злітає на нечисті і на смердючі місця; свідчить же разом із цим і голос Отця звище. “І ось голос лунає”, говориться, тобто разом з видом голуба і “голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління” (Мф. 3,17), Цей, Якого нині вказує Мій Дух, сходячи і перебуваючи на Ньому, як на Моєму співприсносущному Синові; тому що Отець, немов указівним пальцем, користуючись властивим Йому і співприсносущним, і єдиносущним, і пренебесним Духом, віщаючи разом і вказуючи звище, а разом із цим являючи і єднання з Ним, ясно показав і сповістив усім, що Той, Хто в цей час хрещається від Іоана в Йордані, є Син Його улюблений.
Потім Дух показав Себе не тільки ніби якимось перстом, який указував Отця, а і зійшов на Нього, показаного Отецьким перстом, ніби торкаючись Його, і не тільки це, а й перебував на Ньому; тому що говориться: “Свідчив loaн, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому” (Ін. 1, 32); і не тільки: “на Ньому”, а й – “у Ньому” (чому він же – свідок, кажучи: “І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать” (16); але і раніше явного сходження на Нього Він невидимо був у Ньому; а про це свідчиться з боку безтілесних і небесних ангелів, вустами архангела, який сказав Тій, Яка зачала Його в дівоцтві: “Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе” (Лк. 1, 35); а також ангела, який говорить Йосифові про Неї: “Народжене в Неї від Духа є Святе” (Мф. 1, 20)[4]. Потім це сповіщає не тільки єдність, а і якусь взаємну зв’язаність, чудесну і заразом нерозривну, повну і незлитну; і Цей нам являється як Єдиний у триіпостасному і всемогутньому Божестві Бог, як Він тоді Сам благозволив явити Себе: Отець Пренебесний, Син Єдиносущний, Дух Святий, що від Отця сходить і в Сині почиває, має незлитне (з Ними) єднання і нероздільну (від Них) відмінність. Два – Які свідчать (тобто Отець і Святий Дух); Єдиний же, Який свідчить (Господь Ісус Христос); свідчать же Вони Своє Божество і взаємне єднання і відмінність: Божество – на основі надмирного володарювання, в силу якого всі небеса раптово розкрилися; єднання ж – на основі крайньої й нерозривної з’єднаності і гармонії; відмінність же – на основі відмінності іпостасних імен і іпостасних властивостей.
Підноситься ж і прийняте Ним наше єство до цієї достойності; єство, яке бачимо, що нероздільно перебуває із Сином Божим, так щоб і після Його втілення були Три глибоко пошановані (Божественні) і осяюючі Іпостасі, в Які ми віруємо, а також хрестимося, у божественному хрещенні позбавившись старої людини, одягаючись же в Христа, Нового Адама, Який наше винне єство зробив новим у Собі, прийнявши його від дівствених кровей, як благозволив, і Собою виправдав його, і всіх потім народжених від Нього в дусі звільнив від цього праотцівського прокляття й осуду. І що ж? Оскільки Єдинородний Син Божий прийняв від нас не іпостась, але сприйняв наше єство, новим зробив його, з’єднавшись з ним у Своїй Іпостасі, чи означає це, що не кожного з нас, як індивідуальну особистість, Він робить причасником Своєї благодаті, і не кожний окремо отримає від Нього відпущення своїх особистих гріхів? І як міг би зробити так Той, Який “хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини” (1 Тим. 2, 4) і Який заради всіх “прихилив небеса й зійшов” (Пс. 17, 10), і ділами, і словами, і Своїми стражданнями вказавши нам шлях спасіння і вознісся на небеса, залучаючи туди слухняних Йому? – Але єство, яке заради нас прийняв від нас, Він зробив новим, освяченим і виправданим і в усьому слухняним явив його Отцю через усе те, що, з’єднавшись з ним в іпостасі, Він Сам звершив і постраждав; кожного ж з нас віруючих не тільки єство, а й іпостась (індивідуальну особистість) Він зробив новим і дарував нам відпущення наших гріхів: шляхом божественного хрещення, шляхом виконання Його заповідей, шляхом покаяння, яке Він дарував тим, які оступилися, і шляхом причастя Його Тіла й Крові.
Отець, віщаючи звище про Того, Хто хрестився плоттю: “Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління” (Мф. З, 17), показав цим, що все інше, що було раніше явлене через пророків, через законоположення, обітниці, усиновлення – було недосконалим і було запропоновано і звершилося не з безпосередньої волі Божої, але мало на меті те, що нині звершується, і в силу того, що нині звершилося, і воно прийшло до свого завершення. І що говорю: законоположення, дані через пророків, обітниці, усиновлення? коли і створення світу із самого початку мало свою цілеспрямованість у Ньому, Який на землі як Син Людський хрещається, з неба ж свідчиться як єдиний Син Улюблений Божий, для Якого всі і Яким усе було створено, як говорить апостол (Кол. 1,16). Отже, для Нього було і від початку приведення до буття людини, створеної за образом Божим, щоб він зміг колись умістити в собі Прообраз; і закон, даний Богом у раю, був заради Нього; тому що Той, Хто дав, не дав би його, якби він узагалі мав залишитися невиконаним; і те, що після цього було сповіщено і звершене Богом, можна сказати, усе було звершене заради Нього; і як прекрасно міг би додати хто – і все надмирне, я маю на увазі: ангельські істоти і чини і сущі там закони мали свою цілеспрямованість до цього, я маю на увазі – Богомужнє домобудівництво, якому від початку і до кінця вони служили. Тому що це “благовоління” – безпосередня, і блага, і довершена воля Божа; Він же – Єдиний, в Якому Його благовоління і в Якому Отець спочиває і цілковитим образом догоджається, “Дивний Радник, Його великої ради Ангел” (Іс. 9, 6), Сам слухняний Своєму Отцю і каже, і дарує слухняним життя вічне, яке нехай всі ми отримаємо в Самому Царі віків Христі, Якому належить усяка слава, честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і Пресвятим і Благим і Животворчим Духом нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
[1] Тобто все діло спасіння людського роду, звершене Боголюдиною. Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий завжди були разом, і немає того, щоб Один прийшов до буття раніше або пізніше Іншого.
[2] Див. “Про Небесну Ієрархію”, твір св. Діонісія Ареопагіта, передрукований Братством преп. Іова Почаєвського. Монреаль, 1974.
[3] Так що і св. Єлисавета пророчо вітала Божу Матір.
[4] Згідно з переданням це був архангел Гавриїл.
