Дорогі читачі нашого сайту, з нами поділилися думками, а ми їх ділимо вам. Автор думок захотів бути прихованим, бо з цих роздумів справи не буде. Якщо протягом 30-ти років (а деякі думки й за 300 років залишилися поза увагою) всі такі думки були вбиті нашими ж українцями, то й надії, що ці думки будуть прийняті, є дуже примарними. У підсумку буде у нас великий могильник святих ідей українського народу.
Останніми днями у соцмережі фейсбук почалися «фейсбучні рухи» за автокефалію і від’єднання УПЦ МП від РПЦ. Такі рухи робить мертвий рукою – випадково десь рука впаде. Так ці активісти мертво бездільно рухаються, а той мізер звернень священників до своїх єпископів є цілком імпотентними у час, коли пролито море української крови і завдано неймовірних страждань українському народу. Вони ледве спромагаються подати якийсь мертвий звук, але й той не по адресу. Не за свій народ журяться, а Кирилом Гундяєвим, який пролив «сльоз, а крові, що напоїть всіх імператорів би стало…» (Т.Г.Шевченко, Катерина). Так їх умертвили.
Опитування, запущене в фейсьбуці, показує, що 63% опитаних підтримують ідею автокефалії і від’єднання УПЦ МП від РПЦ. Як боляче, що ще 47% – зрадників. В одному з коментарів на фейсбуці сказано навіть, що митрополит Онуфрій (Березовський) буде «найчесніший патріарх».
Але це тільки порожні мертві балачки, які скоріш за все не принесуть ніякого результату і в майбутній перспективі УПЦ МП залишиться в тому стані, в якому вона перебуває тепер, тобто в статусі церкви, яка має таку ж мертву широку автономію від РПЦ. Варто завважити, що документ про широку автономію від РПЦ старанно приховується і лише в розмовах іноді згадується про нього, коли це допомагає маніпулювати українським народом, бо їм потрібно приспати, обнадіяти і вичекати зараз, а потім знов, як це було у 2014-му році, заколисати, обманути і вкотре умертвити.
Політики, що могли відірвати від родіни, забирали або собі або продавали кому могли. Церковні ж політики все продали – і храми, і віруючих своїх, і свій розум. Так Святе Письмо наставляє, що змій продав свій розум спокусникам і обманув Єву, але суд не забарився – будеш повзати на череві і будеш їсти порох до кінця свого існування. Ось так нащадки змія й по сьогодні повзають і їдять порох. Ото, ми сьогодні маємо бомжів, злодіїв, аферистів. Це ось такі псевдо-патріоти приносять після себе такі плоди.
Чому УПЦ МП не буде просити у Москви автокефалію, і не буде розривати відносини з РПЦ? Вже просили у 1990-му році. Адміністративні відносини треба розірвати з Москвою, бо вона є донькою Церквою і Українській Церкві треба відновити свій канонічний стан Матері-Церкви для московської Доньки-Церкви. Духовну, екклезіологічну, як Тіло Христове, єдність і спільність Чаші при цьому не розривається з ними поки Москва залишається в дусі Святого Православ’я і Святих Канонів Православної Церкви. Отже, маємо наступні міркування, чому УПЦ МП цього не зробить:
- Якщо буде подане прохання від архієрейського собору про автокефалію, Москва відкаже, що УПЦ МП має права широкої автономії, посилаючись на грамоту, яка була дана їй ще патріархом Олексієм ІІ у жовтні місяці 1991 року. Одне таке прохання до Москви з 1990-го року уже викинуто нею у смітник. У 1990-му році, коли греко-католики перевертали Галичину, тоді православне духовенство і миряни вирішили поїхати у Москву просити автокефалії. У відділі у справах релігії їм про це заявили наступне: ви хохли, ви фанати Ісусови. Ви з Ісусом рождаєтєсь. Єслі вас прізнать, тогда всє будуть нікем.
- Якщо відбудеться розірвання відносин УПЦ МП з РПЦ, то остання накладе анафему на єпископат (правда не на всіх, бо знайдуться ті, хто зрадить Україну і буде продовжувати служити РПЦ), як було накладено анафему на патріарха Філарета (щоправда з політичних міркувань), а вони цього бояться.
- УПЦ МП має через РПЦ спілкування з іншими помісними церквами (це прописано в статуті УПЦ МП), якщо розірвати відносини з РПЦ, то УПЦ МП стає неканонічною церквою, а це удар в самісіньке серце, адже 31 рік УПЦ МП заявляє, що вона канонічна церква.
Чому УПЦ МП не буде просити автокефалію у Вселенського патріарха?
- Як просити, коли в Україні вже є автокефальна Церква, яка визнана Помісними Церквами? Як надавати автокефалію ще одній церкві в Україні, якщо така вже є зареєстрована на державному і Всеправославному рівні? Якщо вони вливаються в Помісну Церкву України, то ми автоматично підносимо нашу Церкву до статусу патріаршого. В цьому випадку звершилася би тисячолітня мрія святого рівноапостольного князя Володимира.
- У грудні 2018 р. відбувся об’єднавчий собор Української церкви, який УПЦ МП проігнорувала і засудила. Собор був скликаний вселенським патріархом. До речі, якби митр. Онуфрій з єпископатом взяли в ньому участь, то він мав усі шанси стати предстоятелем, а згодом і патріархом помісної церкви, бо коли б і вони з нами були на соборі, то наша Церква стала б відразу патріархатом. Навіть на той випадок, що кандидатом міг бути промосковський архієрей.
- Потрібно відновити євхаристійне єднання з Вселенським патріархом, але поки це не зробить РПЦ, це не зробить і УПЦ МП, адже у 2018 р. УПЦ МП вслід за РПЦ розірвала євхаристійне єднання з Вселенським Православ’ям.
- Перед Вселенським патріархом потрібно вибачитися. У 2018 р. Вселенський патріарх надіслав єпископату УПЦ МП на чолі з митр. Онуфрієм запрошення на об’єднавчий собор, але вони демонстративно відправили ці запрошення назад Вселенському патріарху, не давши на них навіть відповіді.
Чому не відбудеться приєднання УПЦ МП до ПЦУ?
- Свій шанс на об’єднання в помісну церкву УПЦ МП втратила ще у 2018, коли проігнорувала Об’єднавчий Собор (а може ще й 1990-91 року, коли не підтримали екзарха України митрополита Філарета, який хотів тоді зробити Церкву автокефальною, а може й Патріархатом. Та, на жаль, зрада зіпсувала усе майбутнє). Як у 90-х,так і нині зрада псує все. Тому тепер можливе тільки входження до складу ПЦУ. Наочно це відбувається, коли парафія приєднується до ПЦУ, виходячи зі складу УПЦ МП і з реєстрацією про зміну юрисдикції в держреєстрі переходить в українське підпорядкування.
- 31 рік духовенство УПЦ МП доносило до своїх вірних, що, тоді ще УПЦ КП, УАПЦ, а нині ПЦУ, – розкольники і неблагодатні. ПЦУ має Томос і перебуває в сім’ї Православних Церков. Це доконаний факт, заперечити його не можна. Після конституювання ПЦУ почалася пропаганда під музику Московського Патріархату про самосвятів. Тепер в УПЦ МП побоюються приєднатися до ПЦУ, бо духовенство втратить авторитет серед вірних і в їхніх очах буде, як брехуни і лицеміри. Духовенство МП ображені, що у них викрали ідею автокефалії, але вони її ніколи не мали і через вірність Москві не здатні були породити.
І на останок про теперішню ситуацію з УПЦ МП.
Починаючи з митрополита Онуфрія і його єпископату і закінчуючи прот. Миколою Данилевичем, УПЦ МП в один голос заявляють, що моляться за мир в Україні, припинення війни. Гарна ширма для своїх патріотів, які на них моляться. Немає заяв про мир і перемогу України.
Мир і перемога – це різні поняття під час війни. Для УПЦ МП укладення миру означатиме повернення до життєдіяльності їхньої церкви, яка була в них до війни. В прописаних пунктах мирного договору буде пункт, який стосується їхньої церкви (як це було в Переяславських статтях, підписаних Б. Хмельницьким в 1659), і не важко здогадатися який пункт це буде.
Перемога України означатиме капітуляцію Росії і їхньої церкви, а це УПЦ МП якраз не на руку. Українська Церква як рабиня, колонія імперії уже 330 років (1686) на колінах молиться за Москву, а імперія цвіте.
Господь Бог заснував у царстві злого духа (Єф.6,12) Свою Церкву і Церква виховувала громадян Неба. Україна теж стала християнською і майже сім століть виховувала громадян Неба у своїй державі. Коли Москва стала християнською, вона почала виховувати імперський дух і приєднала силою, підкупом (гріх Симонії) Українську Церкву до імперії та виховувала не громадян Неба, а рабів імперії. Московити захотіли, щоб Христос будував їм їхню імперію, а вони лише розхитували мир на планеті. Дорогі московські батюшки, моліться, на колінах. Ідея свята. Росія, як завжди, непомильна.
P.S.: Духовенство і вірні УПЦ МП закликають своїм рабським воланням, в один голос як мантру, В. Путіна «любой ценой» встановити на Україні мир. Але чомусь не чути закликів на підтримку України і закликів припинити неспровоковану війну, яку РФ на чолі з Путіним розв’язала проти України.
Прагнення окремих священників і мирян до автокефалії УПЦ МП – добра ознака для утвердження помісної Православної Церкви в Україні. Будуть вони почуті чи проігноровані покаже час.
В якому ж напрямку, на нашу думку, мали би рухатися єпископи УПЦ МП сьогодні, якщо вони поважають свій народ і визнають себе українцями?
- Найперше завважимо, що саме єпископи творять канони, тобто в’яжуть і розв’язують на благо Церкви.
- Коли приймають канони, пам’ятають, що найперше канони для людини, а не людина для канонів.
- Тоді треба створити передсоборну комісію для підготовки до об’єднання в Помісній Православній Церкві України.
- Обговорити всі страхи і актуальний стан проблематики.
- Виробити шляхи подолання перешкод
- і чітко визначити період для роботи цієї комісії та дату собору, який має реалізувати запропоновані напрацювання комісії на благо Помісної Православної Церкви в Україні.
- Призначити відповідальних за впровадження і дотримання напрацювань.
- Для цього навіть запросити каноністів від Вселенського Православ’я, які б мали право рівного голосу і керували би процесом роботи комісії, залишаючись підзвітними Вселенському патріарху. Подібні комісію Вселенський патріарх організував, коли консультувався з Помісними Церквами щодо надання Україні Томосу про автокефалію.
