На похорон в Києві видатного полководця в неділю після Пасхи
Року Божого тисяча шестисот двадцять другого
Готов отчизні служити. За вільність її і своє життя положити і як треба землю, або теж водою. Всіляко він спосібний і прудкий до бою.
Що найбільшого є в людях, дарує найбільшу річ між всіми служу вольность котрій в стосовані уступає гідність того посвідчити можуть всі створіння котрі з натури прагнуть свободження ЗОЛОТУ ВОЛЬНість. Так її називають доступити її всі пильно ся старають. Лиш вона не кожному може бути дана. Тільки тим, що обороняють Отчизну і пана щенством її рицарі в війнах доступають.
Не грошима а кров’ю ся її докуповують
Військо запорізьке вільність здобуло тим же вірне отчизні і королю служило крайники від них меншості старі писали.
Як вони неприятелів вітчизни бували морем, суходолом часто пішки і також конями хо неприятель їх одягався зброєю, плем’я те є з насіння того Яфета, котрий з Симом покрив отчі секрети за Олега руського монархи пливли в човнах по морю і на царград штурмували їх то предки з руським ся монархом хрестили Володимиром морем і в вірі тій статечно жили при котрій і Вони так стоять статечно же за неї умирати готові конечно бували між військом тим князі і пани з котрих виходили добрі гетьмани яким і той їх гетьман Петро Конашевич був котрий справ рицарських ділових злив. Про військо запорізьке кожний може знати як воно отчизні є потрібне уважати Україну тим військом цілим залишаєм де запорожців немає татарин нападає.
багато поганин крові християнської пролив і живими тих в неволю забрав.
Козак не маючи ні зброї ні коня настигає татар міг би допасти лошака чинить здоров’ю своєму часто відважність би тільки невільник міг мати освободження проте котрий би хотіли вотовати щоб їх знести або туркові видати туди певно в тую ж би як вівці сіть впали вони отчизні нашій є обороною від татар поганських і турків заслоною
щасливо справував військом тим і заховуй віру Божу і народові ти ж християнському чим будеш завжди страшний племені поганському і отим рицарством слави доброї набувай і мере в ласці своїй зі всім військом заховай.
Малозначний доброзичливий слуга і молитвенник
Вельмигрішний інок Кассіян Сакович ректор школи Київської
Петро Конашевич Сагайдачний, гетьман війська запорозького, його слава в багатьох краях земних була славне військо гідне такого гетьмана Котрий пильно стеріг честі свого пана умів мудро тим військом керувати доброго любити злого ти звик карати для того і звитягу часто доводив що карність з послухом в своєму війську мав пильно того стеріг щоб війна з християнами християнам не була тільки з поганами. З якими він водою і сушею воював і полонених з їх сили видирав слушно про те гетьмані кожний держа може. То ж був справедливий гетьман дай йому вічний спокій Боже. за велику для себе то мріяв нагороду коли з неволі визволив кого на волю коли ж війна для тих тільки причин має бути собі від кривди і інших також обороняти отче гетьмане між людьми на всі віки нехай тебе прийме Христос в небесні хори.
своєю мужністю у всі краї ходив
В татарських турецьких навіть в північні краях не раз громив орди татар на шляху і загони їх вражав в великих оршаках дізнав сили рицаря того турчин сильний в тогорічному бою він був муж діловий.
Петро Созонович Балика
Царственний Сагайдачний волів сам рану прийняти ніж мав би поганину Християн видати
От котрої рани умирає але слава і мужніть його залишається
Так спартанського короля Леонедеса котрий мужньо короля висував Ксеркса
Шістсот лиш з собою рицарів маючи
Впав з ними Ксерксово військо рубаючи
Котрого над п’ятсот тисяч було
Та він від шістсот двадцять тисяч втеклотам і ті шістсот на полі залишилися
Але живими впіймати себе нікому не дали
Котрих мужність буде так довго линути
Поки в своїх берегах Ніл буде плинути
Таким способом рицар слави набуває
Колися з неприятелем мужньо подибається
Коли ж найкращий є стратег життя за отчизну ніж від неприятеля отримати докір хто бо знаю за отчизну не хоче вмирати той потім з отчиною мусить погибати
Царственний сагайдачний волів сам рану прийняти ніж мав би поганину Християн видати
От котрої рани умирає але слава і мужніть його залишається
Так спартанського короля Леонедеса котрий мужньо короля висував Ксеркса
Шістсот лиш з собою рицарів маючи
Впав з ними Ксерксово військо рубаючи
Котрого над п’ятсот тисяч було
Та він від шістсот двадцять тисяч втеклотам і ті шістсот на полі залишилися
Але живими впіймати себе нікому не дали
Котрих мужність буде так довго линути
Поки в своїх берегах Ніл буде плинути
Таким способом рицар слави набуває
Колися з неприятелем мужньо подибається
Петро Созонович Балика.
В Волощині
Року1621
В малому пошануванні лиш від своїх терецьким багатьом полкам мужньо стримував поганські люті вовки за отчизну мужньо ся ним захищали здоров’я свого ніскільки не щадив волів сам як кодрус король в Афінах в греції смерть прийняв би за отчизну лиш би була ціла.
Юстиніан
Третій
По порожню форсує всякий живий чоловік споневаж котрий є його на світі бік
Багатство, мудрість слава, сила все проходить
Нічого тривалого ся в світі не находить
Що можемо в тому рицареві нашому оглядати
Що так не інакше є латво визнавати
Зовсім він не мав сили, здоров1я і грошей
Не був ні славний, мужній на тілі хороший
Він не мав лікарів на свої хвороби
Лиш на смерть немає лікарства віддається гробу
Чоловік як тінь, сон, трава, як цвіт в’яне
Нагим родився нагим сходить, все ся тут залишає
Видиш як світ і похоть з світом переминає
А той хто творить волю божу вічно перебуває
Вчімося чужими приклади карати
Лакомства і злах діл пильно ся варувати
Коло ж нічого з проханого не ввійде до неба
Поко не очиститься душа як потреба.
Іван Сакович
Четвертий
Ідеш від нас гетьмане милий
Короні тій великій зітлівши
Кров’ю облитий пострілом турецьким
Закінчуєш життя вироком Божим
Сміливо отчизну обороняючи
Здоров’я за неї покладаючи
Однак майбутнім вікам слава
Вічна по тобі залишилася
Котру ти набув своєю мужністю
З славним запорізьким рицарством
Котрого ти був вождем славним
Для неприятелів отчизни страшним
Ти докінчив на землі бої
Спочив же в вічному спокою
По ти з земних трудах і працях
Зітхни собі в горніих палацах
Яких ти собі пожадав
Добрими ділами їх набував.
Феофілакт Іоаннович Бурмистрович К.
П’ятий
….Те робив філадельф король і його дворяни
Що ж на те скажуть нинішні християни
Котрі в розкошах вік свій проживають
Про смерть, суд, пекло, Царство мало пам’ятають
Іван Тарнавський Протопопович.
Шостий
…Те роблено цезареві в Константинополі
Щоб завжди в пам’яті мали Божу волю
І щастю того світу щоб не уфали
Але про смерть кожного часу пам’ятали
Відаючи же того світу честь і слава
І багатство переходить як тінь, сон і пара
Теодор Скаревський
Восьмий
Салатин король… …Оту то Кошулю візьме вмираючи
Гідний то приклад щоб ми всі пам’ятали
Що теж з собою тільки візьмемо уважали
Єремія Ставровецький
Дев’ятий
…Щоб ся щастям цьогосвтним не вивищував
І за несмертного царя не уважав…
Те робили багато цього світу пани
Хоч не вірили в воскресіння як погани
А ми хоч воскресіння із мертвих віримо
Але навіть віруючи добре зле робимо.
Іван Стецький
Десятий
…Дивися як то муж святий сам собі не уфал
Боючись і в Церкві в пиху на впав
На котру собі лікарство давати
Скінчені гробу і смерть споминати
Микола Отрешісевич.
Одинадцята
Іван теж мученик перед смертю зачав
Гріб собі готувати але його не закінчив…
…о архиєпископи святі чинили
Котрі так як ми ніколи не грішили
Але перед всім би пильно на смерть пам’ятали
Такі побудження до неї собі вчиняли
Були теж і в єгипетських скитах проживали
В печерах і з них на світ мало виходили
Гріхи свої в тих гробах оплакували
Смерті своєї в них що день очікуючи…
Іван Козарик.
Дванадцятий
…Про смерті своїй дуже мало мислячого
Не можу туди тобі такого глету дати
За котрим би ти міг себе від смерті уварувати…
…відповіді хоч мудреця поганського
Могла б вразити чоловіка християнського
Щоб на короткий вік життя свого пам’ятав
Збирання лакомого на світі ся варував.
Іван Пелчицький
Тринадцята
Хто би хотів достатньо справу описати
Петра Конашевича і на світ подати
Мусів би у Грецького поета Гомера
Позичати розуму або теж у Демосфена…
…А перше про його вам скажемо народження
Потім роки юнацькі про його тренировку
Народився він в краях підгірних перемишльських
Виховався в вірі Церкви східної з дитячих років
Потім пішов до острога для навчання учтивих
Котрі там квітнули за благочестивих
Княжат. Котрі в науках любувалися
На школи в науку шановані з виховували
Церкві і теж отчизні користь була
Дай Боже тверда там фундація тривала
Щоб ся відти хвала Божа умножала
Там тоді Конашевич час немалий живши
І наук і письму іншому, слов’янському навикши
Поті видячи свій побут спосібний до мистецтва
Пішов до Запорізького славного рицарства
Між котрими через не малий час живучи,
І рицарського мистецтва там доводячи
Гетьмано потім військо його обрало
І з ним багато татар і турків бувало
За свого гетьманства взяв в турків місто Кафу
Аж і сам цісар турецький був у великому страху
Бо йому чотирнадцять тисяч там людей вбив
катарги один спалив другий потопив
багато тоді з неволі християн звільнив
за що Бог з воїнами його благословив
Бо за найбільшу з них собі нагороду
Почитає рицар коли кого а свободу
Визволить за що гріхів собі відпущення
Одержить а після смерті в небі вміщення
Дізнав не однократно турок поган
його військо міцно військовий татарин
Оповість і Мунтянская земля і Волошин
Як їх гетьман з своїм рицарством страшив
Досвідчив і Інфлянчий того війська силу
Коли їх ті рицарі як траву косили
Північні краї теж будуть пам’ятати
Довго бо його мужність їх далася знати
Великої звитяги там доказуючи
Міста і города їх укріплені псуючи
І завжди він ділом своїм те робив
Наче бо без втрати своїх неприятелів діставав
А коли якого міста в християнстві дістав
Тоді храми в спокою залишати казав
Дивитися як то гетьман був благочестивий
По звитязі пам’ятав на стан свій почтивий
Що до нього не відносилося до того він не ставав
Замойського гетьмана то він наслідував
Котрий рицарям в Мультані заборонив
Щоб кожний з них Церквам кривди не виражавне скоро інший такий стане замойський
Щоб умів керувати так військом і бенкетом
Дізналисмо після смерті його звеличення
Воєн домашніх і теж посторонніх без міри
Від тоді уважаймо як ба8гато на гетьманах
Добрих належить панству і на мудрих панах
Видь я до свого ся гетьмана вертаю
Петра Конашевича і з ним ся залишаю
Що найменше віру його в якій стійко
Тривало залишаюся за неї досить сердечно
І завжди з своїм воїнством короля пана просив
Щоб віру іншу святу відсторонив
Офіруючись йому тимхентний служити
Куди б любезно релігію нашу заспокоїти
для якої міжусобна війна
діється між людьми в панстві короля пана
коли ж за віру готовий є християнин
умирати і не дасться до нової.
Євтихій Самойлович.
Чотирнадцята
А коли оту просьбу король з сенатом відкладав
Тим часом патріарх вчасно до нас завитав
З землі святої, міста Єрусалима
Відколи вийшла не весь світ правдива віра
Котрого той гетьман з військом навідавши
В Києві і поклін йому достойний віддавши
З православним почав раду в тому творити
Щоб могли пастирі православних мати
В Церкві своїй на місцях Владико уніатів
Котрих має народ наш за єзуїтів.
Коли ж уніати з ними єдиномудрствують
Всіх підкорити під владу папі силують
Обравши туди згідних всі з людей духовних
Чесних мужів і в Письмі свідущих особисто гідних
Патріархи святому їх презентували
Для висвяти їх на владик жадали
А коли святіший отець з екзархів побачив
Відповідно в бажанні тих осіб посвятити благоволив
Іова борецького на митрополію
І владик на кожного їх єпіскопію
Заставивши туди нам святиню в Росію
Святіший патріарх сам поїхав до Греції
Котрого той рицар з військом запорізьким
Відправив в спокою до границі волоської
Чинячи те за євангельським дозволом
І те ж військо запорізького повелінням
О, який там плач був коли ся військо повертало
Назад і за святішим отцем аж ся хрестили
Серце їх справді вмлівало з набожного жалю
В тому вони з собою в дорозі розставанні
Тоді ту послугу гідно відправивши
І благословення війську одержавши
Повернулися зі спокоєм для своїх шалашів
І ледве трохи зітхнули чи турчин найшов
Багатоличним поганством на отчизну нашу
І назначивши свого для міст наших башу
Котрий з запорізьким військом хотів снідати
А в польському засівши обозі обідати
Але Бог в Якого сили є звитяжно
Додав сили іншому війську на поганство
Уже хоч шестикратно не рівно один перед одним утікали
Турки перед нашими коли на них напирали
Снідання з посполитої з обідом даючи
А на вечерю до Плитона шлючи
Котрої не бажаючи інші чекати
Раді не раді назад мусіли відступати
Дізнав тоді поганин сили Ісуса Христа
Котрого блюзнили злі його уста
Що інших священиків хотіли в плуг запрягати
І в домах божих коні і вівці ставити
Але гордому все ся назад повернуло
бо мало що війська з нм назад ся вернуло
Той то Бог гордим завжди звик спротивлятися
Покірним завжди і тихим благодать подавати
Із наших хоч багато том побитих і ранених
Залишилося зброєю у турків поганих
Однак коли з сповіддю йшли на ту війну
Візьму заплату в небі за мужність достойну
Що за християнську кров ся заступали
Отчизну обороняти, кров свою проливали
На тому ж місці той наш гетьман обстріляний
Приїхав до Києва на полі помер
Де розкішних лікарств довгий час заживав
На лікарів від самого короля кошти видавав
Бо хто ж би зичив був такому гетьману
За добре служіння отчизні прнові
А коли тілу лікарство ніскільки не допомагало
І в цілому в велику хворобу затягло
Почав дальше про душевне лікарство думати
Як би від бруду гріховного міг душу очистити
На яку такі пластирі накладають
Жаль і сльози рясні за гріхи проливають
До смерті кілька тижнів готуючи
В сповіді і жалю гріхи визнаючи
Таїнство семикратно прийняв маслосвяття
Разом з ним тайну святого Причастя
Майно своє роздав одне на лікарню
Іншу на Церкву, школи монастирі
І так все спорядивши життя докінчив
При церкві братській чесно в Києві похоронений
В яке братство зі всім військом записав
І на нього яму необхідну відмовив
З того гетьмана кожний рицар нехай ся вчить
Як він те ж мав на світі життя своє закінчити
Ото він в вірі своїй святій перебував статечно
І отчизну обороняв мужньо
І майно своє добре зберігав
Не на кістки і карти і злочини повертав
Але як ти чув на речі добрі
Душі його після смерті дуже потрібні
Видів він і львівське братство хоч далеко
Церквам їх і місту наділив не ледве як
Суму значну грошей до братства дарував
Щоб навчання там було пильно жадали
І так від всюди богомольці має
Тому , задля них душа його в небі спочиває
Матфей Кизимович.
П’ятнадцять
Король речі посполитої засвідчив, що мужності Сагайдачного турок і татарин боявся,
чим засвідчив, що він був добрим воїном.
Для нього і ти у всіх людей була славна
А тепер твоя свіча ясна уже загасла…
Богу тебе на майбутнє в опіку і війську вручає
Живи побожно як вдова в своїй шанобливості
За що у Бога і людей набудеш милості
Бог є для сиротів Отець а суддя вдовам
Карає хто би хотів чинити кривду вам.
Григорій Кондратович.
Шістнадцять
…Я теж був колись людям на світі знаний
А зараз від всіх справедливо є опущений
З одними тільки ділами до Судді відходжу
Тебе про молитви за душу мою прошу
Мене споминаючи про себе пам’ятай
Що теж мусиш померти те пильно уважай…
…Хіба аж на суді будемо себе оглядати
Де кожний з нас що сіяв тут там буде жати
Небом чи пеклом будуть там нагороджувати…
…Хрестися з вами славне рицарство
Над котрим те миле переложення
Якщо я кого образив молю вас простіть
Всі мої провини і образи прошу відпустіть
І просіть за мене всі Господа Бога
Щоб для мене вільною була до неба дорога.
Димитрій Кривкович.
Сімнадцята
Несмертної слави достойний гетьмане
Твоя слава в мовчанні ніколи не залишиться
Поки Дніпро з Дністром багаторибні плинути
Будуть до тих пір діяльність твоя лунати
Не зайдеш ніколи в глибоке забуття
Ані роки тебе покриють в довге мовчання
Бо якщо вихваляє греція Нестора
Ахілеса аякса,і троя гектра
Афіняни славлять короля Перикла
І славного того з ним Темистоклеса
Рим сьогодні з сміливістю хвалить свого Курциуша
З щасливих сутичок славить Помпея
Тоді і Русь Петра Сагайдачного
Подасть людям в пам’ятку віку невгамовного
Щоб його подвиги кроваві всі знали
І перед народом гідно його споминали
Що то його в тій долі тіло є покрите
І на надгробку слова такі викарбувано
Тут зложив запорізький гетьман свої кості
Петро Конашевич ранений на війні для волі
Вітчизни коли на нього турки сильно напиралиі пострілів смертельних кілька йому завдали
Котрим поранений життя докінчив
Віри Богу і королю і війську дотримав
І помер обороняючи миру відчизни
За що винагороди йому Творцю неба вічного
Як ревнителеві віри благочестивої
В якій був вихований з молодості своєї
Року тисяча шістсот двадцять другого
Похоронений в монастирі братства Київського
На який тисяч кілька офірував
А ще б там навчання фудовано бажав.
Лукаш Беринда.
Які в гетьмана мають чесноти бути
Вісімнадцята
При тому жалобному акті хочу вказати
Які чесноти гетьман повинен мати
Страх Божий перш за все нехай має
А при ньому тверезість, чуйність, статечність ховає
Над то чеснота ох чесність повинна ховати
а ґвалтівників її зухвалих суворо карати
В навчанні воєнному теж нехай буде вправлений
Голодом і холодом теж призвичаєний
Бо не завжди в обозі свіжа волина
Добра з салатом всякий час кабанина
Немає там каплунів ані ситних кокошів
Немає ложок складаних ні домов хороших
Про напої коштовні там не помишляй
Але на воді якщо любиш переставай
Таким невчасам гетьман мусть навикати
Котрий з похвалою хоче воювати
І не трудно такому війську про звитяжство
Що привикло терпіти таке убожество
За що хліба білого з маслом заживає
Як німці таке в нет з голоду вмирає
Що ся явно в тій річній війні показало
Що їх по всіх гостинницях багато повмирало
Ба і кінь дуже ситий швидко виснажується
Коли йому воїн футраж завжди не додає
Має теж гетьман в війську мати справедливість
Добрих милувати злих завжди карати за злочини
Філософ один грецький будівлю свою повів
Щоб про дружину гетьман розумів
Сказав що лучше є мати лева над оленями
Гетьманом а ніж оленя над левами
Гетьман глупий сам загибає і військо погубляє
Кожний хто з вас пристає же автор немути
Гетьманства посаду такрок мусить зложити
З одного а іншому доручили
Самі причину ліпше уміє дати
Бо про вас йшло я на той час волію мовчати
Тієї чесноти коли кожний гетьман буде мати
Може найбільшим військом щасливо керувати.
Георгій Воронич.
До читача
Ласкавий читачу щось чиї вірші читав
Прошу щоб ти гетьмана того не запоминав
Ублажаючи його до отчизни зичливість
І до Церкви святої набожну горливість
Так ти ж друга (автора) віршів тих ласкаво споминай в чому погрішив. То по приятельськи покривай якщо то от нього вдячне будеш приймати тоді тебе обіцяє чим більшим вчествтовати.
Нагадує шо ся дуже в тому померлому нашому (Сагайдачному) достатньо знаходилося котрий з молодості років своїх перший вік свій в навчання поважних трудився при яких страх Божий котра є початок мудрості і фундаментом найвищого благословення старанно дотримував і в вірі правдивій витренувався і в ній остаточно живучи християнське життя закінчив.
В зичливості тут народження його і родина їх щаслива не потрібно вам нагадувати щоб я не видався сонця світлішим придавати відомо бо всім є воїнам зичливим і старожитність дому їх щастя Померлого ім’ярек не тільки і тому краю і повіті але і по інших краях аж Теж і в чужих землях кройники свідчать які рицарі з тієї родини свідчать і діловитість і мужність вінець безпечний казатися може навіть та родина виводить мужів високих станів і достоїнства гідних не впоминаю тут для короткості часу який меншества в справах рицарськи про того нашого померлого мужа найшлися котрих він там і там доказував що правдиво до лиця славу рицаря відносив. Свідками того живими і очевидними є рани, рубці і простріли його котрі він з відважним здоров1я обороняючи отчизну прийняв про те слушну смерть оплакувати маємо, або каже нам самих же таких людей втрачаємо котрі Церкві Божій, отчизні нашій і у всьому корисними були, але не таким задумом задержав в я на тому місці всіх моїх милих покійний щоб я мав з мовою моєю ширити і жалю до печалі придавати про те до вас моїх шанувальників з словом моїм звертаюся, видячи що їх щасливими залишилися нащадки небіжчикові в тому самому великому жалю тішаться на причуд Богом, тішаться тим знаком ласки Його святої же вміти так багато і так значних осіб при тій останній послузі добродія свого видять пізнають скільки людяність правдиву християнську і ласку велику вмісти покійний простив собі і добродієві всьому. що коли би ви живому таку шанобливу послугу робили могло б ся надмірне видатися що то в надії угоджування якого, чи віддавання і послуговання чините.
Але чините для волі померлого котрий того віддати не може жодної дбайливості в тому не маємо що то ви з щирого бажання відносно нього робите, даючи тим не тільки тим нащадкам і нам які винні йому, але правдиво всьому собору робити шанобливе поховання брата нашого не вмирущу пам’ять про нього, але живе в серцях людей наших та панів і то є плоди віри чесноти і гідності його з котрої і ми ощасливлені тішитися маємо. нащадки його приклад брати можуть, або отцівським ся страхом справляючи до такого ж заховання і такої слави прийти могли за таку тоді чинність котру ви бачите в тому померлому тілу виявити бажали його милість пани подруга з нащадками що залишилася з нами всіма небіжчиковими молімося з своїм милим паном велично дякує просячи пана Бога щоб Він Сам за нас котрі того так далекі від служіння не можемо то велично платить і нагороджувати бажає того за правди і собі і тим убогим сиротам і осиротілій жінці його зичимо і просимо, щоб такої ж ласки великої котра і отечество їх по велицій не тільки заживали, але і по смерті дізнавали могли теж бути спільниками, а вони за приводом нас старших старалися спільно з нами будувати наче б ми ту ласку вмістили нашим що паном відслугувати могли дай пане Боже тільки в потребах потішення.
За тим на хліб жалобний в милостивого просимо Від гостей не до нащадків Тих що залишилися може хто на той спосіб слово сказати. Милостиві пани християнська повинність є з тими що плачуть плакати з тими що радіють радіти. В цілому згідно мудреця ліпше є входити в дім плачу, ніж в дів веселості (Екл. 7).
За чим і ми люди зичили би ми собі радше були потішнішому, а не так в жалобному акті. Служити так померлому славному пам’яті небіжчикові його милості покійному отцю милостивому як і вельмимилостивому нашому милостивому пану але що ся так найвищому монарху Богу так подобало і силі Котрого є життя і смерть за вироком Котрого постановлено є що всі хто народжується раз умирають.. Котрий є чоловік, котрий би поживши не мав би побачити смерті а що таким способом всі ми на цей світ народжуємося свого часу мусимо з нього вийти однак хто зуміє оплакувати смерть людську що ж прошу роби тільки ж оплакується людина смертна народилася. Смерті не так велика потуга є що правда на всіх народження права свої викладає і жодної речі так твердої не ужитої і незбагненної немає як смерть є чим переломиш мармур чим його можеш зм’якшити діамант. Лиш нічого такого не найдеш чим би міг Переломити і ум’якшити смерть для тої тоді причини терпеливим маєш бути зносини, часто ж трудно її охоронити часто всім є спільна. Не хочу тут згадувати багато прикладів людей поганських котрим вірою правдивою як ми освічені не бувши і надії з мертвих воскресінню і про минуле життя не маючи однак в оплакуванні свої померлих приятелів міри не переходили, або малося що і стогнали. Жалісливого того славного згадаймо собі, гідний по всі віки згадування , голос котрий в загал відомий про смерть сина свого сказав знаю що я смертного був народив перекліт гетьман афінський не так вимовою як мужністю смислом славний той в чотирьох днях пострадавши двох синів однак неодмінною тонку передмову про речі рицарські до людей зробив. лячна одна пані спартанці коли її ознаменували що син її на війні був вбитий мужнім серцем відповідала. Для того я його мовить була народила щоб був котрий би за отчизну смерть прийняв. Але на що маю пригадувати поганські приклади коли ж своїх домашніх християнських маємо надто коли уважнимо у себе щастя до котрого померлий чесно тут жив відходячи далеко стан життя їх був ліпший над наш осудимо з смертю бо знаю всі того життя жалоби і клопоти закінчують хто ж і той наш милий приятель і сусід закінчив котрому ся віддає та остання послуга відклавши на сторону всі справи і забави наші Відповідно повинності нашій мертвого до гробу відпровадити і приязнь нашу приятельську з використанням спільного жалю з всіма освідчити ставилисмо ся. уважаючи його противно речі посполитій заслуги куна всі приятельське і сусідське дотримання бо де ж він не тільки своїх кровних тих що повинен, але і загальних пожитку слави гідності перестерігав і радою доброю і мудрою котрою від Бога був обдарований вдів і сиріт трапезою рятував і жодний на його раді не ошукав бо і й без хвали Божої був благодійником Церкві, монастирям, школі, шпиталь. А любити яких міських публичних будинків фундатором свідчать про те міста ті котрим він панським своїм коштом фундував надавав прикрашав якщо такі є вкажи що коли з тих за що від всіх вічну похвалу і пам’ять, а від Бога в небі нагороду візьме учинки бо його йдуть за ним і указують життя його що він не сам собі жив але частину здобутку його отчизна собі до послуг брала, частину родичі, частину приятелі, частину убогі, а частину подібно більшу Церкві Божій на помноження хвали своєї святої повертала для того слушно таких смерть жаловати маємо з котрими такі пожитки поступають і де б можная річ дорого бисмо відкупили що ся знову до нас міг повернути але як я вище нагадав що всі тією кондицією на той світ родилися що часу свого мусіли з нього відійти проте трудно з Богом і природою смикатися і взагалі тих померлих братів що повинні і сусідів наших хоронячи свою теж смерть припоминаймо. До неї ся в часі християнськи приготовляймо
А всемилостивим панам з тими що залишилися дітками в тому своєму жалю тішся небесним Богом Котрий є отцем сиротам і суддя вдовам і того жалю сердечного котрий для людей природний єбо хто знає інакше міг би розуміти якщо не можеш віддалити, або принаймні затаїти ужити і поміркувати його силуй а ми з повинності нашої при тій останній послузі віддавши молитви наші за душу померлого, щоб її Бог милосердний з любові прийняв і всемогутньою нашою милосердною владичицею і дорогим нащадкам був милостивий допоміг переносити і бути готовими йому служити.
печатка
